Ярослав ДМИТРЕНКО

Украинские чиновники предпринимают поистине титанические усилия, пропагандируя реформу здравоохранения. Она проводится в пилотных регионах: Винницкой, Днепропетровской, Донецкой обл., а также Дарницком и Днепровском районах Киева. И продиктована благими намерениями — приблизить медицинские услуги к населению и улучшить их качество.

Для этого власти настойчиво внедряют институт семейных врачей, которые должны заменить участковых педиатров и терапевтов, и стать основным звеном так называемого первичного уровня, куда больной идет перво-наперво. Узкопрофильные специалисты помогают семейным врачам и широко присутствуют на вторичном — стационарном — уровне. Самые лучшие медики, по логике, должны работать на третичном уровне — в областных и республиканских учреждениях. Для улучшения оказания экстренной медицинской помощи в пилотных регионах расширяют парк автомобилей скорой помощи.

Медреформа сопровождается перераспределением средств со стационарного уровня на первичный — якобы для лучшего обслуживания пациентов, и концентрацией оборудования при центрах первичной медико-санитарной помощи (ЦПМСП), которые обустраиваются на месте бывших поликлиник. Один ЦПМСП — на 75—100 тыс. чел.

Медицинское оборудование в наших реалиях — это дополнительные деньги для медиков, которые при хроническом недофинансировании влачат жалкое существование. «Коли доктор сыт, то и больному легче», — гласит крылатая фраза героя Леонида Броневого из кинофильма «Формула любви». И пациенты относятся к этой истине с полным пониманием.

Но по какой причине в местах скопления дорогостоящего медицинского оборудования появляются различные фонды содействия правоохранительным органам, через которые больным приходится оплачивать услуги диагностики? Уж явно не для того, чтобы сделать врачей богаче, скорее по другим соображениям. Те, кто творит реформу, влияющую на здоровье и жизнь миллионов людей, воспринимают ее как банальное перераспределение «бабла». Отсюда — недоверие общества к любым улучшениям, предлагаемым властями.

А между тем качественное врачебное обслуживание не лишне ни в одном из пилотных регионов. Хотя во всех трех областях в 2012 г. выросла рождаемость и снизилась смертность, количество родившихся все же уступает числу ушедших в мир иной. А значит, вымирание населения Украины продолжается.

По статистике, во всех трех «реформируемых» областях увеличилась смертность от онкологических заболеваний. В Винницкой и Днепропетровской — от болезней нарушения обмена веществ. В Винницкой и Донецкой — от заболеваний органов пищеварения и пневмонии. В Днепропетровской и Донецкой — возросла перинатальная (в околородовом периоде) смертность и т. д.

То, что пропаганда медреформы и самопиар чиновников растет, а медобслуживание на самом деле не улучшается, заставляет граждан объединяться. Так, год назад в Днепропетровске возникло общественное движение «За наших детей». Оно объединяет родителей, обеспокоенных тем, что в ближайшие годы в стране исчезнет педиатрия, как раньше вымерли целые промышленные отрасли. Интервью с руководителем этой организации Виталием КОЗЛОВЫМ «2000» предлагают как платформу для дальнейшего обсуждения путей реформирования медицины.

Плюс бюрократизм

— Декларируемая цель реформы здравоохранения — повысить качество и доступность медицинских услуг для населения. Удалось ли приблизиться к ней?

— Полтора года эксперимента в Днепропетровской области показали, что реальной целью медреформы является значительное сокращение бюджетных затрат на всех уровнях. Вместо того чтобы расширять сеть медицинских учреждений, ликвидируются поликлиники, а на их месте создаются по 3—5 амбулаторий сразу. Но это не приближает услуги к людям, и улучшения качества медобслуживания тоже не происходит.

Смешиваются потоки пациентов. В одной очереди находятся и здоровые, и больные, старики и дети. Диагностическое оборудование — аппараты УЗИ, для расширенного анализа крови, флюорографы и т. д., — которое в основном используется для пациентов первичного уровня, передано на вторичный. Чтобы до него дойти, нужно отстоять несколько очередей.

Из моей практики — у сына болит животик, педиатр после осмотра ребенка высказал предположение, что у ребенка увеличена печень. Для подтверждения диагноза нужно срочно сделать УЗИ печени. На вторичном уровне отказываются делать УЗИ без диагноза и направления гастроэнтеролога, а для того, чтобы попасть к нему на прием, необходимо предварительно записаться. Запись только по пятницам в определенное время, талончиков — всего 3—4 шт. в неделю. То есть на прием к гастроэнтерологу можно попасть не раньше, чем через 2—3 недели. Попали к гастроэнтерологу — он подтвердил диагноз. Выясняется, что УЗИ определенного органа делается раз в неделю, и запись на несколько недель вперед. В результате на то, что можно было сделать максимум за неделю, мы потратили три с половиной.

Еще момент: узкопрофильные врачи должны по графику вести прием на первичном уровне — в амбулаториях, в оборудованных кабинетах. Но если прием в каждой отдельной амбулатории ведется раз в месяц, то пациенты все равно будут ездить за врачом туда, где он принимает.

— Вы имеете в виду, когда врач одновременно работает в государственной и частной клиниках и всего себя отдает там, где больше платят?

— Конфликт интересов между частными и коммунальными клиниками наиболее актуален на этапе сдачи анализов. В коммунальных учреждениях этот процесс затруднен по нескольким причинам: недостаток оборудования, его низкое качество, большие очереди. Поэтому пациент вынужден выбирать платные анализы. Да и сами врачи зачастую «подсказывают», где лучше это сделать.

В новосозданных амбулаториях должны быть оборудованы комнаты для сбора анализов. Но сами врачи признают, что не хватает оборудования холодильного, стерильного, и по факту этим исследованиям трудно доверять.

Возросли неудобства, связанные с ранней диагностикой заболеваний. Оборудование ради оптимизации сконцентрировано в центрах медико-санитарной помощи (ЦМСП), и повезло тем пациентам, у кого амбулатория расположена в одном здании с ЦМСП. Но большинству приходится ездить.

— Как появилась ваша организация и с какой целью?

— Все члены нашей организации — это родители, у которых есть маленькие дети. Мы столкнулись с медреформой, когда вынуждены были обращаться в городские поликлиники с проблемами наших детей. И увидели, что существующая система здравоохранения, и так не идеальная, практически рушится. Это были вполне ощутимые физические и эмоциональные переживания, потому что мы не понимали, зачем это делается? Педиатрия для нас — ключевой вопрос.

Сначала мы хотели защитить наших детей стандартными методами: собирали подписи, писали письма, обращались во все инстанции, в которые можно обратиться в Украине, начиная от губернатора и заканчивая президентом.

Посылали письма с фотографиями ужасающего состояния зданий, куда попали дети, когда нашего педиатра из детской поликлиники переселили во взрослую больницу — в аварийное крыло с трещинами на стенах, дырами в полу и без какого-либо оборудования. Мебель для «нового» кабинета нашего педиатра нашли на больничной свалке.

Мы пытались помочь не только детям, но и врачам, — почему обслуживание должно проводиться в условиях, где пациентов нельзя даже качественно осмотреть? Никто из чиновников не мог объяснить, да и не хотел, зачем нужна такая «медреформа».

Никакой обратной связи наши письма не давали, пока мы не позвонили несколько раз на горячую линию Кабмина (0-800-507-309). Только тогда на нас обратили внимание в облсовете и профильном министерстве. Но и после общения с этими чиновниками ничего существенно не изменилось. И тогда мы решили, что надо объединяться в общественную организацию, чтобы иметь возможность делать официальные запросы и общаться с лицами, принимающими решения на качественно ином уровне.

Прошлой весной мы начали системную работу по созданию движения «За наших детей», создали сайт, сформировали группу активистов, а в октябре получили официальный статус общественной организации.

— Вас много?

— Активных членов — два десятка. Но у нас нет цели раздувать численность — мы не политическая партия. Наша основная задача — собирать и систематизировать информацию о недостатках в медицине, искать пути их устранения и добиваться улучшения ситуации. Для этого создан сайтzadetey.org.ua, он был написан одним нашим активистом всего за две ночи, на бесплатном шаблоне. Оплатили только услуги хостинга.

— Есть поликлиники, ЦМСП, амбулатории, где дела обстоят хуже всего?

— На самом деле все проблемы имеют системный характер. Смешение потоков пациентов, неправильное разделение на первичный и вторичный уровень, отсутствие взаимодействия между ними, недостаток и некорректное распределение диагностического оборудования, кадровая проблема — это характерно для всех пилотных регионов. Потому что сам формат реформы неприемлем.

Почему надо закрывать поликлиники и открывать амбулатории? Зачем их открывать в густонаселенной местности, в больших жилмассивах, где до этого были крупные поликлиники — взрослая и детская? Амбулатории — благо на селе, в малонаселенной местности. Там они действительно нужны, но только при условии, что будут оборудованы по всем правилам — согласно табелю оснащения, утвержденному МЗ. Но если посчитать, сколько нужно денег для создания таких амбулаторий, то возникают большие сомнения в целесообразности реформы. Может, лучше обеспечить должное финансирование имеющихся поликлиник?

Если мы говорим о семейных врачах, которые будут единственными работниками амбулаторий, то они должны уметь пользоваться общемедицинским, хирургическим, офтальмологическим, физиотерапевтическим, лабораторным (анализаторы), ЛОР- и другим диагностическим оборудованием и инвентарем, предназначенным для манипуляций и процедур и т. д. На самом деле это очень дорого. И выгодно ли это бюджету, сомнительно.

Без выбора

— Почему об этом говорите вы, а не доктора?

— Есть информация, что несогласие с форматом реформы во врачебной среде проникло до самых верхов. Но каждый руководитель ЦМСП испытывает колоссальное давление вышестоящего руководства. Все подписали трудовые договоры на один год и могут потерять место работы. Как в неформальной беседе говорили нашим активистам некоторые руководители, мы не можем открыто выразить свое возмущение и несогласие потому, что наше место тут же займут другие — молодые и «голодные», которые будут претворять то же самое без малейших раздумий.

Поэтому одно из требований нашей организации — проведение парламентских слушаний по вопросу отмены медреформы. Мы не работаем ни на одну политическую силу, но готовы посильно содействовать любой партии в подготовке таких слушаний.

— Говорят, лечение у семейных врачей более прогрессивно, потому что каждый из них будет знать «болячки» всех членов семьи и сможет более точно ставить диагноз и успешнее лечить. Разве это не так?

— На самом деле даже до реформы любой адекватный терапевт или педиатр знал о заболеваниях всех членов семьи. И то, что сейчас пытаются выдать за ноу-хау, существовало и раньше. Но надо быть честными до конца. Нам говорят, что один семейный врач будет обслуживать не более 800 пациентов. Мы считаем эту цифру нереальной. Нагрузка на одного врача, скорее всего, составит около 2,5 тыс. пациентов. И есть большие сомнения в том, что он сможет уделить время каждому.

— Насколько отличаются педиатр, терапевт и семейный врач с точки зрения профессиональной подготовки?

— Курсы, на которых переучивают педиатров, терапевтов, хирургов в семейных врачей, длятся 4—6 месяцев. В основном это теоретическая начитка с минимальной практикой, больше направленная на самообучение медперсонала. Выводы делайте сами.

Насколько же сопоставима квалификация семейного врача и педиатра, терапевта, узкопрофильного специалиста — она не сопоставима вообще. Педиатрия — отдельная наука. Течение многих детских болезней отличается от течения взрослых. Ни один педиатр не возьмется лечить взрослого, и ни один терапевт не возьмется лечить грудного ребенка — потому что это две разные «вселенные». И время, за которое семейный врач сможет стать классным специалистом и по детям, и по взрослым, измеряется десятилетиями. Такие специалисты есть в немногочисленных экспериментальных амбулаториях семейного типа, созданных 10—15 лет назад. Но их немного.

У нас есть данные по США: около 70% пациентов, у которых есть выбор — вести ребенка к семейному врачу или педиатру — выбирают педиатра. Нам этого выбора не оставляют. От медиков я слышал, что уже принято решение — до 2015 г. (включительно) не оставить в Днепропетровской обл. на первичном уровне (в амбулаториях) ни одного педиатра.

— Но если хороший педиатр будет работать семейным врачом, он от этого хуже не станет?

— Проблема в том, что педиатров, которые станут семейными врачами, очень мало. Большинство готово уволиться.

— Почему?

— Единственный фактор, удерживающий персонал от увольнения, — возрастной. Порядка 60% педиатров первичного уровня — пенсионного или предпенсионного возраста. Но никто еще не знает, как на практике будет работать семейный врач. Нет просчитанных алгоритмов. Взять самое элементарное — есть сумка семейного врача. Экипированная всем необходимым, она довольно тяжелая. Передвигаться с ней по городу без персонального авто женщине-врачу преклонного возраста просто нереально.

Есть претензии и к выданному семейным врачам оборудованию. Пример — нужно измерить ребенку давление. Врач с трех попыток так и не сумел это сделать с помощью выданного ему иностранного тонометра. Он его еще не освоил. Мерил старым советским.

И это типичная картина с оборудованием, которое получили в рамках медреформы. В своем большинстве оно иностранное, без инструкции на русском или украинском языках. Полученные анализаторы — дорогостоящие в обращении, реактивы к ним, как правило, очень дорогие и с малым сроком годности. И это при том, что на следующую партию денег нет. Чиновники отчитались, что реформа проходит успешно. А что будет через три месяца — неизвестно.

— Медицина у нас формально бесплатная, но оплачивать приходится почти все услуги, в том числе эксплуатацию оборудования. Повлияла ли медреформа на финансовую составляющую?

— Точный подсчет неформальных платежей мы не ведем, поэтому говорить о том, что они выросли или, наоборот, уменьшились, некорректно. Но, как уже говорилось, все, что делается сегодня с медициной, — это эксперимент, направленный не на улучшение качества или приближение услуг к населению, а на сокращение затрат. Поэтому платежи вряд ли стали меньше.

Но людям все же надо менять свое отношение к медреформе. Пока ее воспринимают либо как политику, либо по-родительски, эмоционально. А надо смотреть на нее как на инвестиционный проект, который чиновники реализуют за счет налогоплательщиков. В этом контексте люди могут спросить чиновников: насколько эффективно вы потратили наши деньги? А те должны ответить в экономических категориях.

Один из критериев рентабельности реформы — статистика. И мне не понятно, почему в регионе, где существует сразу два современных перинатальных центра — в Днепропетровске и Кривом Роге — растет смертность детей до 1 года. В прошлом году количество таких смертей увеличилось почти на 8%, а за январь нынешнего, по сравнению с январем 2012-го, — это последние опубликованные данные — на 62%! (см. статистику)

У проводимой медреформы обязательно должен быть топ-менеджер в Министерстве здравоохранения, аппарате президента или еще где-то. И если этот менеджер представит парламенту подробный отчет о результатах реформы и об эффективности использования выделенных денежных средств, я думаю, она немедленно прекратится или будет проводиться более гуманно по отношению к людям.

Ярослав ДМИТРЕНКО

Сертифікат є, кваліфікації немає

Віталій КОЗЛОВ, 
ГО «Незалежний рух за наших дітей»,
м. Дніпропетровськ:

— Костянтине Олександровичу, прокоментуйте ситуацію, що склалася в педіатрії у зв’язку із реалізацією медичної реформи: виходить, що педіатрів знищують як клас. У Дніпропетровській області є план, за яким на кінець року на первинній ланці не залишиться жодного такого фахівця. Хто займатиметься профілактикою здоров’я, діагностикою й лікуванням дітей? Переучені пенсіонери-терапевти чи офтальмологи, яких ви зробите сімейними лікарями? Держава змушує педіатрів перекваліфіковуватися в сімейних лікарів або ж іти до приватних клінік. Президент України наголошує на тому, що в нашій країні гостро стоїть демографічне питання, що потрібно підвищувати народжуваність. А виходить, що реформа, навпаки, сприяє ослабленню здоров’я наших дітей. Чи розглядаєте варіант, що педіатри мають залишитися на первинному рівні? І чому ніхто не запитує нас, батьків, хочемо ми лікувати своїх дітей у педіатрів чи в сімейних лікарів?

— Питання справді гостре. Передусім жодного знищення не відбувається. Ідеться про те, що первинна допомога переходить на основи сімейної медицини. Нікому в світі вже не потрібно доводити, й не тільки жителям Мюнхена чи Парижа, а навіть країн колишнього соцтабору — Польщі, Словаччини, Румунії, що сімейний лікар — це сучасний і правильний підхід.

Інша річ, що є проблема кваліфікації наших сімейних лікарів. На сьогодні ми підготували понад десять тисяч таких фахівців, це половина потреби. Проте є приклади, коли сертифікат є, а необхідної кваліфікації немає. Тому в пілотних регіонах опрацьовуються механізми, як лікар-терапевт, отримавши сертифікат, може набути достатньої кваліфікації, щоб спостерігати дітей. Зокрема, на Дніпропетровщині я бачив, як це відбувається на практиці. У центрі первинної допомоги розташовано два суміжні кабінети, в одному приймає колишній педіатр, в іншому — колишній терапевт.

Їхня ділянка, скажімо, 4 тисячі чоловік, де є і діти, й дорослі. Пацієнт має право зайти з дитиною до колишнього педіатра, а сам потім піти до колишнього терапевта. Працюючи разом, вони навчають один одного, і думаю, що за кілька років набудуть такої кваліфікації, коли обоє зможуть консультувати і дорослих, і дітей. Загалом це питання більш-менш тривалого перехідного періоду, який мав би бути зрозумілий для пацієнтів. Там, де до пацієнтів прислухаються, впроваджуючи такі перехідні форми, це проходить безконфліктно.

Крім того, ми напрацьовуємо спеціальні програми додаткового навчання щодо репродуктивного здоров’я, з інтегрованого ведення дітей. Розробляються програми з розширення кваліфікації сімейних лікарів саме в педіатрії як у найбільш чутливій сфері для пацієнтів. Звичайно, така система не будується за один день, тому потрібні роки, щоб усе відбулося нормально. Але загалом те, що якість сімейної медицини вища, аніж окремо терапевта та окремо педіатра, доведено світовою практикою.

— По-перше, у Франції 65 тисяч сімейних лікарів. А ви говорите про 10,5 тисячі фахівців на всю Україну. Цього недостатньо. По-друге, Великобританія й Німеччина переходять нині до такого формату медичних установ, який називається загальний прийом. Грубо кажучи, це саме ті наші поліклініки, які ви ламаєте. Навіщо ми йдемо від того, до чого передові країни, навпаки, приходять? Безумовно, реформа потрібна, грошей бракує, вперше в медицину Дніпропетровщини було зроблено великі фінансові вливання, й ми вдячні за це. Але також стоїть питання, як використовувати ці кошти, адже ефективність їхнього застосування викликає великі сумніви.

— Твердження, що Європа повертається до поліклінік, — це лише напівправда. А правда полягає в тому, що там справді для консультативної роботи на території амбулаторій включають до бригад сімейних лікарів деяких вузькопрофільних медиків. Але вони не лікарі первинного контакту, тобто направлення до вузькопрофільного фахівця дає сімейний лікар, який несе відповідальність за здоров’я прикріплених до його ділянки людей. Тобто про нашу поліклініку взагалі ніде не йдеться, навпаки, це явище викликає здивування у всіх європейських фахівців з організації охорони здоров’я.

Отже, в Європі йдеться про збагачення сімейної медицини новими формами обслуговування із залученням фахівців. У нас це впроваджується з першого дня експерименту. Сімейний лікар формує контингент, збираються пацієнти, до яких на консультацію приходить ендокринолог, кардіолог тощо. Наголошу, що число амбулаторій у Європі — 4,9 на 10 тисяч населення, а це переважно амбулаторії на одного лікаря, і вони насправді рухаються шляхом їх укрупнення.

 

Як збільшити обсяг  і не втратити якість

Марина ПОРОХОВНІКОВА,
м. Київ:

— Мене цікавить контроль якості роботи медперсоналу. Кількісні показники лікування пацієнтів прописані добре, але якісні — слабко й не зовсім об’єктивно. І найчастіше буває так, що прагнучи збільшити обсяг, втрачаємо якість.

— Згоден з вами абсолютно. Торік Кабінет Міністрів ухвалив постанову № 209, яка регламентує оплату праці сімейних лікарів і лікарів первинної ланки. Ця постанова дуже недосконала. Адміністрація Президента України поставила завдання якнайшвидше внести зміни, які дадуть можливість підсилити мотивацію саме за якість. Тому перегляд постанови — питання найближчого часу.

Проте думаю, що ми досягнемо задовільного розв’язання цієї проблеми не відразу, а протягом кількох років. Інші країни, що впроваджували таку систему, також зіткнулися з низкою подібних проблем. Система охорони здоров’я інертна, тому ми очікуємо істотних змін десь через рік або два, не раніше.

Володимир Степанович, 
м. Вінниця:

— У мене три запитання щодо роботи сімейних лікарів: відповідальність, мотивація й профілактика. Ось, скажімо, якими індикаторами потрібно вимірювати ефективність профілактики?

— Є два механізми, які регулюють відповідальність. Перший — це кваліфікаційна атестація, яку здійснює, як правило, не держава, а саме лікарське співтовариство. Самі лікарі очищають свої лави від колег, які не варті представляти їхнє співтовариство.

—  Проте в Україні навіть загальмувався розгляд законопроекту про лікарське самоврядування, яке мало б розв’язати цю проблему.

— Так. Можливо. У ньому є вади, проте якби було бажання доопрацювати і впровадити, то це можна було б зробити. Інша річ, що, ймовірно, поки що ми як суспільство не готові до цього. Маю на увазі загалом медичне співтовариство.

Другий механізм — це, як правило, економічна відповідальність за результати роботи. Їх оцінюють за індикаторами, за якими в наших пілотних проектах лікарі одержують заробітну плату. Ми, до речі, впроваджуємо один з найефективніших у світі методів оплати праці й фінансування.

Отже, є дві групи індикаторів. Перша стосується обсягу медичної допомоги, друга — якості. Є ще одна група індикаторів обсягу — це кількість пацієнтів, які спостерігаються в конкретного лікаря. Тобто оскільки лікар одержує зарплату незалежно від того, здорові чи хворіють його пацієнти, то він не зацікавлений у тому, щоб вони хворіли. Що менше вони хворіють, то менше в нього роботи. Він отримує ці гроші незалежно від того, чи ходять до нього пацієнти. А донедавна було так: що більше було відвідувань у лікаря, то більше він отримував. На сьогодні цю залежність ми ліквідували.

Водночас лікар має бути зацікавлений, щоб пацієнти були здоровими. Так, ми вводимо ті індикатори, які мотивують лікаря зберігати здоров’я пацієнтів,  вживати заходів із профілактики і збільшувати контакти з ними саме для цього. Це зменшить випадки госпіталізації, виклики швидкої допомоги, а згодом, за п’ять років, — й смертність.

Катерина ВЕДЯКИНА, 
депутат Дніпропетровської облради: 

— Оскільки наша область — пілотний район, у мене виникли претензії з приводу медичної реформи. Візьмімо сільську медицину. У медичній академії було навіть зроблено спеціальний набір сільських жителів, щоб потім направити їх на роботу в село. Але зараз ті фахівці, яких ми так затягували в це село, виявилися там непотрібними. Наприклад, у Петриківському районі нікого, крім хірурга, фактично немає. По консультацію люди мають їхати у Дніпродзержинськ. У такий спосіб медична допомога доступнішою не стає.

Крім того, існує тенденція закриття пологових відділень. Кажуть, існує наказ МОЗ, у якому йдеться про те, що родильне відділення, яке має менш ніж 400 пологів на рік, потрібно закривати. В одному з відділень торік було 268 пологів, отже, його закривають. Вагітних треба везти до Дніпродзержинська, але ж у нас є села за 80 кілометрів від нього. Виходить, що ми нібито робимо медичне обслуговування більш якісним, але водночас воно стає недоступним. Люди ж перестають вірити в реформу, а отже, припиняють довіряти й уряду й нам, депутатам.

— Поділяю ваше занепокоєння з приводу того, що мережа скорочується. Ми це спостерігаємо не лише на Дніпропетровщині, а й в інших областях. Що стосується пологових будинків, то зрозумійте, що ніхто не готовий ризикувати життям і здоров’ям породіллі. Бо якісної допомоги при 280 пологах на рік бути не може. Це доведено світовою практикою: забезпечити стандартизацію допомоги при пологах й однакову кваліфікацію лікарів при такому незначному потоці пацієнтів неможливо фактично в жодній країні. Тому пологові будинки потрібно укрупнювати.

Але водночас повинен бути забезпечений патронаж вагітних та своєчасна госпіталізація. Якщо пологи почалися, відстань 80 км — це, звичайно, багато. Проте якщо покласти вагітну в лікарню за тиждень перед очікуваними пологами, думаю, що цю проблему можна розв’язати. І що якісніше працюватиме первинна ланка в цій ситуації й акушери й гінекологи на місцях, то меншим буде ризик.

— Але також ідеться і про те, що в районних лікарнях уже складно потрапити до офтальмолога, для цього потрібно їхати або в Дніпродзержинськ, або в Дніпропетровськ. Для літніх людей обстеження зору — одна з найголовніших проблем. Хочу наголосити ще на тому, що медики самі не розуміють перспектив цієї реформи. Розмовляю з лікарями, намагаючись з’ясувати послідовність етапів реформування, але вони їх не бачать.

— Офтальмологічна практика на рівні районної лікарні — це, по суті, підбір окулярів, раннє виявлення глаукоми, катаракти й деяких інших захворювань і видача направлення до фахівця, що робитиме оперативне втручання. Усе це — кваліфікація сімейного лікаря. Інше питання — це нинішня кваліфікація цих фахівців, багато з яких не мають потрібних знань та навичок.

Тепер до складу відділених від поліклінік центрів первинної допомоги ввійшли сімейні лікарі, лікарі-терапевти та лікарі-педіатри. До цих бригад потрапили й офтальмологи, які були на місцях. Тобто якщо в районній лікарні був лікар-окуліст, він міг разом із сімейними лікарями потрапити або до центру первинної допомоги, або ж залишитися в поліклініці. На мою думку, було б краще, щоб окуліст залишився в поліклініці як консультант і об’їжджав амбулаторії, села — як ми й передбачали в нормативній базі. І там, де він фізично є, ми намагаємося якось це питання направити. Тобто якщо в районі є окуліст, слід контролювати, щоб хоч раз на місяць він сідав у машину та об’їжджав хутори й села, робив підбір окулярів. Це перший захід на перехідний період.

Звичайно, потрібно готувати сімейного лікаря. Якщо йому бракує знань з офтальмології, потрібно передбачити тренінг, привести кваліфікованого офтальмолога, наприклад з університету, до центру первинної допомоги, зібрати сімейних лікарів і навчити їх підбирати окуляри.

У нас були пропозиції забезпечити кожне село невропатологом і кардіологом. Але це неможливо, повірте. Насамперед не вистачить ресурсів. Проте найголовніше — якщо невропатолог прийматиме трьох пацієнтів на день, він не матиме необхідної кваліфікації. Її можна отримати лише в певному середовищі й за високого навантаження. Якщо хірург не оперує, він не хірург. І ті втручання, які виконують ці фахівці в невеличких лікарнях, частково може зробити й сімейний лікар. Наприклад, нетяжкий панарицій або врослий ніготь, фурункул тощо.

Отож завдання перехідного періоду — потихеньку передати ці навички сімейному лікареві, щоб він міг і врослий ніготь видалити, й фурункул, та й елементарний вивих вправити.

Нинішня ситуація не влаштовує нікого — ні мене, ні вас. Але потрібно розуміти не лише негаразди сьогодення, а й усвідомлювати, як із теперішнього потрапити в майбутнє.

 

Де вчорашньому терапевтові, а нині — сімейному лікареві набратися знань, щоб лікувати дітей? 
Фото Укрiнформу

Багато дискусій, мало конкретних відповідей

—  Костянтине Олександровичу, щойно пролунала теза, що перспектив реформування не бачать навіть медики. Що ж тоді говорити загалом про українців, які досі не можуть зрозуміти, що й навіщо відбувається під час реформування?

— Цю проблему слід розв’язувати у площині професійного піару та якісної інформаційної кампанії. Нині фахового інформаційного забезпечення немає. Така робота вимагає дуже чіткого планування, вивчення суспільної думки, обов’язкового зворотного зв’язку, вибудовування шляху, за яким має змінюватися думка суспільства. Кожен має почути щось своє. Одного цікавлять пологові будинки, іншого — сімейні лікарі, третього — окулісти. Інформація повинна бути адресована конкретному споживачеві й має відповідати на конкретні запитання.

Говорити про реформу загалом немає сенсу. А виходить, що про реформування ми дискутуємо дуже багато, натомість дуже мало відповідаємо на запитання конкретної людини — такі, як чуємо зараз під час «прямої лінії». Це специфічна робота, яка вимагає фінансового забезпечення, зусиль професійної команди та обов’язкового планування.

—  Чи є конкретні напрацювання щодо втілення інформаційної кампанії, щоб кожен, як ви сказали, отримав відповідь на своє запитання?

— Мені доводилося реалізовувати низку проектів у своєму житті. У першому з них був один піар-менеджер, в останньому — вже два. Вони одержували зарплату за те, що готували прес-релізи, аудиторію, збирали «круглі столи», організовували дослідження суспільної думки. Цей досвід мені показав, що без професійного інформаційного супроводу реалізувати проекти повною мірою неможливо.

На жаль — і це визнають міжнародні експерти, які консультують нас, — у жодній країні не доходять руки до нормального фінансово-ресурсного забезпечення інформаційної кампанії. Бюджетних грошей на це ніколи не вистачає. Тому потрібно думати, як це реалізувати за кошти донорів. Зокрема, цю проблему готовий обговорювати з нами Світовий банк, отож, можливо, ми одержимо підтримку.

Рік практики — і є сімейний лікар?

Маргарита Іллівна, 
Черкаська область:

— Костянтине Олександровичу, скільки потрібно часу терапевтові, щоб стати повноцінним кваліфікованим сімейним лікарем, який розуміється й на педіатрії, й на хворобах очей та серця?

— Насправді дуже мало. Якщо лікар потрапляє в сільську місцевість, він дуже швидко починає розумітися на всьому. Загалом потрібно півроку-рік практики. Коли лікар потрапляє, так би мовити, у гущу подій, невдовзі його знання стають адекватними до потреб пацієнтів. Звичайно, одночасно потрібно займатися самоосвітою, маю на увазі відповідну літературу. Якщо лікар не читатиме фахових книжок, він ніколи не стане адекватним до потреб своїх хворих. Коли ж, скажімо, ввечері, після прийому, він шукає в літературі та аналізує ті випадки, з якими зіткнувся цього дня, то за півроку зможе відповісти на 80% питань, які можуть трапитися в його практиці.

Кваліфікація лікаря, якість його професійних рішень, звичайно, зростає все життя. Згідно з дослідженнями, що їх проводили у Великій Британії, якщо лікар за тиждень прочитав менш ніж 200 сторінок спеціальної літератури, він деградує. Тому нині порушуємо питання про систему безперервного професійного розвитку й ліквідації пробілів у знаннях лікаря. Слід пам’ятати про технічний прогрес у медицині, крім того, є питання, які недостатньо вивчають у вишах, зокрема профілактика здоров’я. Отож, цього потрібно вчити фактично всіх.

Якщо говорити про ліквідацію пробілів у знаннях, йдеться про таке. Скажімо, сімейний лікар має вміти проводити гінекологічний огляд, обстежувати зір чи знатися на хворобах ЛОР-органів. Проте цього його не навчили. Отож збирають групу з 10–15 лікарів, яким бракує певних знань, і до них запрошують, скажімо, кваліфікованого окуліста чи гінеколога, що вчить їх. За місяць фахівець повертається, контролює знання, коригує їх, якщо потрібно, й у результаті отримуємо 10–15 кваліфікованих фахівців. Таку систему будуватимемо протягом цього року.

—  Отже поки що її немає навіть у пілотних регіонах?

— Поки що ні. Тобто існують поодинокі випадки, приміром проекти ЮНЕСКО та ПРООН щодо програм репродуктивного здоров’я, інтегрованого ведення дітей, стосовно лікування людей, що живуть із ВІЛ/СНІД. Це істотна допомога і приклад того, як такі проекти можна втілювати з технічного боку. Але вони охоплюють лише деякі регіони й мають вузьку спрямованість. А зараз, упродовж «прямої лінії», ми почули й про нестачу й хірургічної, й неврологічної допомоги.

Тож нам потрібно працювати в усіх напрямах, і це змушує замислитися про системний підхід, про формування системи, яка була б здатна забезпечити чіткий облік пробілів і вибудовування програми безперервного розвитку. Ми вже розробили таку систему, на сьогодні вона проходить обговорення. Незабаром на сайті МОЗ оприлюднимо приблизні положення про тренінговий центр, який створюватимемо в центрах первинної допомоги. Нині тривають переговори з донорськими організаціями, що зможуть забезпечити його фінансування.

Власне, з фінансової точки зору ця проблема не така значна, як закупівля необхідного обладнання, проте дуже важлива, оскільки мало дати лікареві у руки необхідні інструменти — ще потрібно навчити, як ними користуватися.

Олександр Петрович,
м. Миколаїв:

— А коли сімейна медицина працюватиме в усій країні? Є конкретна дата?

— У законі визначено, що на первинній ланці залишаться тільки сімейні лікарі, починаючи з 1 січня 2020 року. Ніхто не візьметься гарантувати, що до того часу вони стануть висококваліфікованими фахівцями. Це питання адекватності наших дій на кожному кроці реформування.

Що стосується пілотних регіонів, приміром, Вінниччина вже майже повністю перейшла на сімейну медицину, на Дніпропетровщині це станеться років за два. Проте якість роботи сімейного лікаря однаково ще вимагатиме удосконалення. Тому коли якийсь фахівець почне переходити на цю систему пізніше, то, можливо, до 2020 року він матиме відповідний сертифікат, проте над підвищенням кваліфікації ще потрібно буде працювати.

У різних країнах запровадження інституту сімейного лікаря відбувалося по-різному. Литві знадобилося п’ять років: три з них там за державний рахунок переучували терапевтів та педіатрів на сімейних лікарів, а потім ще два навчання відбувалося за власні гроші лікаря. Через п’ять років усім, хто не відповідав вимогам, ввічливо сказали: «До побачення». У Литві також зіткнулися з проблемами стосовно кваліфікації лікарів, так само, як і в інших країнах, приміром у Польщі й Чехії.

Наприклад, Сполучені Штати Америки почали переходити на сімейну медицину ще 1948 року, проте й дотепер не впровадили її повністю, оскільки мають дуже сильне лобі спеціалізованої допомоги. Інші країни, де система медичного забезпечення більш соціально спрямована, — скажімо, Швеція чи Франція — мають значно розвиненішу систему сімейної медицини. Хоч і в них є проблеми, пов’язані з тим, що оплата праці сімейного лікаря нижча, ніж зарплата будь-якого вузькоспеціалізованого фахівця. Скажімо, якщо лікар здобуває спеціальність окуліста, він заробляє вдвічі більше, ніж сімейний. Це системна проблема, і, думаю, найближчим часом цим зацікавиться світове співтовариство. Адже розвиток первинної допомоги й сімейної медицини було визначено пріоритетним. Це остаточно затверджено ВООЗ 2008 року, коли було проаналізовано 50-річний досвід упровадження сімейної медицини. Проте хоч сімейну медицину визнано пріоритетною, проблеми лишаються навіть у високорозвинених країнах.

ДОСЬЄ «УК»

Костянтин НАДУТИЙ. Народився 1957 року в Люботині Харківської області. 1980 року закінчив Харківський медичний інститут. Працював лікарем-реаніматологом Полтавської обласної лікарні, лікарем-кардіологом кардіологічного відділення Комсомольської міської лікарні, завідувачем терапевтичного відділення, пізніше — завідувачем кардіологічного відділення Комсомольської міської лікарні. Депутат Комсомольської міської ради двох скликань. Із 2005-го — заступник директора департаменту лікувально-профілактичної допомоги МОЗ України. З 2011-го — начальник управління реформ медичної допомоги МОЗ.

А ЯК У НИХ?

♦ Близько 80% всіх пацієнтів у різних країнах починають і закінчують лікуватися на рівні лікаря загальної практики.

♦ Кількість лікарів загальної практики — сімейної медицини з-поміж загального числа медиків коливається від 15% (Іспанія) до 54 % (Франція).

♦ На одного лікаря загальної практики припадає від 850 (Австралія) до 2400 (Швеція) жителів країни.

♦ У США з-поміж 653 тисяч лікарів 61% — вузькопрофільні спеціалісти. Відповідно 39% — фахівці із сімейної медицини.

♦ За одну годину прийому лікарі загальної практики в Японії надають 5,7 консультації (найвищий показник), у Швеції — 2,4 консультації (найнижчий показник).

♦ Кількість годин роботи сімейного лікаря за тиждень становить від 25 годин (Франція) до 57 годин (Японія).

«Пряму лінію» підготувала і провела  Тетяна МОІСЕЄВА, «Урядовий кур’єр»

www.ukurier.gov.ua

]]> http://zadetey.org.ua/pryamaya-liniya-gazety-uryadovij-kuryer-po-voprosam-medreformy/feed/ 2 http://zadetey.org.ua/mamy-protiv-medreformy-v-dnepropetrovske-video-9-kanala/ http://zadetey.org.ua/mamy-protiv-medreformy-v-dnepropetrovske-video-9-kanala/#comments Mon, 27 Aug 2012 20:41:41 +0000 Irina http://zadetey.org.ua/?p=866 Каждая любящая мама проявляет заботу о здоровье своего малыша. Наверное нет такой мамы, которая хотя бы раз не задумывалась о том, как уберечь ребенка от болезней, вирусов, как создать максимально безопасные условия для жизни и развития. Большинство мам задумываются о безопасности здоровья будущего малыша еще во время беременности.

 Каждый месяц мама посещала детскую поликлинику для планового осмотра младенца, где квалифицированный врач мог определить ранние стадии заболевания, скорректировать отклонения в развитии и т.д.,  направить к узкому специалисту, например, к детскому неврологу, хирургу.

Мама могла беспрепятственно сдать анализы в детской лаборатории, пройти обследование УЗИ у детского специалиста, массаж, физиотерапию — все в одном здании, все для детей.

В дни «здорового ребенка» детскую поликлинику посещали только здоровые дети, что максимально обеспечивало безопасность от вероятных заражений. Тоже самое касалось и беременных женщин — их всячески оберегали от контакта с болезнетворными бактериями и вирусами. Они обслуживались в  женских консультациях, где были предусмотрены отдельные лаборатории, даже отдельный терапевт, который принимал только беременных женщин!

Медицинская реформа в Днепропетровске ворвалась ураганом в тихую жизнь мамочек, и в буквальном смысле, перевернула все наши представления о здравоохранении!

Вместо привычных детских поликлиник нас направляют в амбулатории, где и стар и млад, здоровый и больной в одной очереди! Вместо лаборатории нам предлагают комнату забора анализов по 3 показателям, опять таки, совместно со взрослыми! За больничным листом необходимо ехать на двух маршрутках! Попасть к узким специалистам стало вообще проблематично! В помещениях женских консультаций, переименованных в амбулатории, теперь в одной очереди дети с краснухой, ветрянкой, взрослые с гриппом, туберкулезом!  Родителям стало страшно приходить в медицинские учреждения, страшно за жизнь своих детей! 

Последовала череда митингов и протестов.

К сожалению, большинство СМИ не отважились объективно освещать такие «проблемные вопросы» для правящей власти. Ведь ошибок и просчетов сделано не мало, и как их исправить власть не особо представляет.

По словам Милютина С.С., начальника управления прессы и информации ОГА, власть намерена привлекать международных экспертов для разрешения этих вопросов. Как и каким образом международные эксперты смогут разрешить столь острую социальную проблему, остается открытым вопросом!

Смотрите видео сюжет 9 канала:

Кроме представителей от Вилкула-Удода и участников Движения с родителями, на Прогулке, которая была 1 июня возле обладминистрации, присутствовали и журналисты, как виртуальных, так и печатных новостных изданий.

Новости о Прогулке в СМИ:

Комсомольская правда в Украине — Родители устроили День защиты детей от… медицинской реформы

Комментарии. Днепропетровск — На встречу с родителями Вилкула «не пустили» Пшонка и Захарченко

Кроме того ежедневно СМИ пополняются статьями о деятельности Независимого родительского движения «За наших детей», о негодовании мам и пап, о негативе, что несет медреформа, а чиновники продолжают настаивать на своем — все прекрасно, все хорошо.

«Радіо Свобода» — Дніпропетровські батьки згуртувалися проти медичних новацій

«Разбор полётов»

При этом не все попало в кадр телекамер и на язык журналистам, потому хочется дополнить о амбулатории на Юридической :

Екатерина Шейнина:

• Соединение потоков взрослых, беременных и детей. Одновременно принимают и беременных женщин, и пожилых людей, и просто больных взрослых и деток (на видео было указано, что беременные женщины приходят после 15.00, что не соответствует действительности).

• На Юридической 3, в помещении, что вмещает эти потоки, а это коридор 1,5 метра шириной, без окон, нет возможности осуществлять регулярное проветривание.

• Педиатра не обеспечили всем необходимым, нет шпателей для осмотра горлышка.

• Детская регистратура отсутствует, карточки детей хранятся у педиатра в кабинете.

• Прививочный кабинет находится на Софьи Ковалевской, подниматься к нему через второй этаж через взрослых больных. Напротив детского прививочного кабинета, находится кабинет дерматолога-венеролога, который принимает взрослых и детей. Нарушение санитарных норм налицо.

Прогулка с/без губернатора также освещена довольно смазано — яркие речи чиновников с раскаянием «Мы не отрицаем тех ошибок, которые были сделаны на конкретных местах…»(Милютин), возмущенные мамы, слова которых остались за кадром…Повтор того, что «керманичі не відмовилися від зустрічі, усе вислухали…» резко бьет по ушам — благодетели наши, оторвались от общественных дел и снизошли к народу…

И новость о привлечении зарубежных экспертов для решения проблемы почему-то принимается не с ожидаемым позитивом.

Информация для размышления, каждый придумает свое, так и не узнав истины… Но спасибо и на этом!

]]> http://zadetey.org.ua/telenovosti-o-medreforme-ambulatoriya-na-yuridicheskoj-i-progulka/feed/ 0 http://zadetey.org.ua/novosti-o-dvizhenii/ http://zadetey.org.ua/novosti-o-dvizhenii/#comments Thu, 31 May 2012 15:58:14 +0000 admin http://zadetey.org.ua/?p=330 После прошедшей пресс-конференции о Независимом родительском движении «За наших детей» СМИ продолжают размещать  новости на страницах виртуальных ресурсов.

Хотелось бы поделиться данными ссылками, из последних.

Комментарии. Днепропетровск — Днепропетровские пациенты заявляют, что медреформа «не влазит» в старые поликлиники

Комментарии. Днепропетровск — Вилкул одной рукой строит перинатальный центр, другой – разрушает педиатрию

Комментарии. Днепропетровск — Хаос для докторов

Комментарии. Днепропетровск — Днепропетровские родители хотят прогуляться с детьми Вилкула и Удода

Ежедневная всеукраинская газета «День» — Против «реформирования» педиатрии

объявить о создании, ознакомить с направлением и задачами,

подчеркнуть важность единения родителей, которые хотят бороться за права и свободы своих детей, что были нарушены в связи с навязанным введением медреформы в пилотных регионах Украины.

Представители СМИ, присутствующие на пресс-конференции, осветили данное событие:

«Комсомольская правда в Украине» — «Родители взбунтовались против медреформы» .

Телекомпания «11 канал» — «Проти недоліків медичної реформи повстали батьки«.

Информационное агентство «Интерфакс-Украина» — В Днепропетровске создано родительское движение «За наших детей», которое выступает против медицинской реформы

УНИАН — На Днепропетровщине уничтожают педиатрическую службу

Днепропетровск: городской сайт gorod.dp.ua — Родители взялись за спасение педиатрии

В результате реформирования медицины, пациентов «взрослой» и «детской» поликлиник, располагавшихся на пр. Воронцова, перемешали и перевели в неприспособленное для этого помещение.

В начале марта 2012 г. педиатров, обслуживающих три участка бывшей районной Детской поликлиники Городской Детской больницы №1 на пр. Воронцова, 29а, перевели в помещение бывшей «взрослой» поликлиники Городской Больницы №9. В то же время часть терапевтов из «взрослой» поликлиники «переселили» в помещение детской.

В результате этого пришедшие  на прием к врачу мамы с детьми были поражены условиями «новой» амбулатории, в которых им пришлось ждать очереди к педиатру.

В частности, в одном коридоре своей очереди ожидали кашляющие взрослые и дети, и здоровые дети, пришедшие к педиатру на осмотр перед прививкой. Помимо этого, в том же коридоре рядом с детьми стояла очередь в кабинет психиатра. Некоторые из этих людей своим внешним видом и поведением вызывали стресс у детей.

Только после многочисленных жалоб родителей кабинет психиатра был перенесен в другое место.

Серьезные опасения у пациентов вызвало и санитарное состояние амбулатории. Все без исключения родители были недовольны тем, что их перевели сюда из благоустроенного помещения бывшей детской поликлиники.

Как сообщили «Днепропетровск. Комментарии» родители, в помещении амбулатории  «на стенах плесень, грязь, с потолка сыпется штукатурка, на полу жуткого вида рваный линолеум, стены в трещинах.

Посреди коридора 3 большие дыры, прикрытые досками. Они ведут куда-то в подвал! Туда элементарно может провалиться ребенок. Четвертая такая дыра – в кабинете педиатра, прикрыта доской, а на которой собственно стоит рабочий стул врача! В стеклянной двери давно нет стекла, а висят осколки прямо на уровне головы ребенка 6 лет!».

После того, как часть родителей начали жаловаться на горячую линию в Облздрав, со стороны руководства больницы началось давление в адрес родителей, выражавшееся в требовании не разглашать сложившуюся ситуацию.

В результате в адрес губернатора Александра Вилкула, который возглавляет Управляющий комитет по пилотному реформированию медицины в Днепропетровской области, направлен коллективный протест родителей с требованием «восстановить прежнюю систему первичного медицинского обслуживания, когда дети до 18 лет обслуживались в детской поликлинике, взрослые – в обычной поликлинике, беременные и женщины – в женской консультации».

По словам заместителя начальника управления здравоохранения Днепропетровской областной администрации Елены Луговой, в данной амбулатории планируется провести ремонт. Сроки и объемы финансирования пока неизвестны.

По материалам «Комментарии. Днепр»