ПРОЕКТ РЕКОМЕНДАЦІЙ

ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАНЬ НА ТЕМУ: «СУЧАСНИЙ СТАН, ШЛЯХИ І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ»

Учасники парламентських слухань на тему: «Сучасний стан, шляхи і перспективи реформи у сфері охорони здоров’я України», що відбулися 5 червня 2013 року, відзначають, що стан здоров’я та демографічні характеристики населення України продовжують залишатися надзвичайно складним і такими, що загрожують національній безпеці держави.

За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у Європейському регіоні.

Від 12 до 14 млн. жителів країни хворіють на серцево-судинні хвороби, понад 1 млн. українців страждають від онкологічних захворювань, ще більш як 1 млн. 100 тис. осіб хворіють на цукровий діабет, при цьому майже 200 тис. з них є інсулінозалежними.

Україна продовжує вести сумне лідерство у Європі за рівнями захворюваності на ВІЛ-інфекцію та туберкульоз.

Смертність в Україні складає 15,2 на 1000 населення проти 6,7 в країнах-членах ЄС.

Щорічно в Україні помирає понад 700 тис. громадян, третина з яких — це люди працездатного і репродуктивного віку. При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить близько 64% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань – 13 %. Фактично ці два класи хвороб визначають майже 80% щорічних втрат населення країни.

Такий стан справ визначається багатьма факторами:

• усе ще складною економічною ситуацією у державі, що пов’язана з наслідками світової фінансово-економічної кризи;
• низьким порівняно з розвинутими країнами Європи рівнем добробуту населення; складною екологічною ситуацією;
• значним поширенням серед українців шкідливих звичок та відсутністю в українському суспільстві культу здорового способу життя;
• складною екологічною ситуацією;
• низькою якістю медичного обслуговування та нерівністю громадян у доступі до послуг охорони здоров’я.

При цьому одними з визначальних причин низької якості медичного обслуговування та нерівності громадян у доступі до послуг охорони здоров’я є застаріла, неефективна модель фінансування системи охорони здоров’я та хронічний фінансовий дефіцит у галузі.

В межах можливого протягом останніх років держава вживає заходів щодо поліпшення фінансування охорони здоров’я. При цьому найбільше позитивних змін в цьому напрямі з’явилося у 2010, 2011 та 2012 роках.

Так, частка державних витрат на охорону здоров’я у структурі валового внутрішнього продукту в 2012 р. зросла до 4% порівняно з 2,9% у 2002 р.

Лише за останній 2012 рік порівняно з попереднім 2011 р. обсяг фінансування охорони здоров’я збільшився більш як на 9 млрд. гривень (тобто більш як на 1 млрд. доларів США у доларовому еквіваленті), що складає майже 20% від загальних бюджетних видатків на охорону здоров’я поточного року.

Проте, цього ще недостатньо для того, щоб забезпечити прийнятний рівень фінансування потреб галузі, і Україна продовжує значно поступатися за обсягами фінансування охорони здоров’я переважній більшості країн Європейського регіону ВООЗ, в тому числі країнам-членам Європейського Союзу та сусіднім країнам – членам СНД.

Так, частка державних витрат у структурі загальних витрат на охорону здоров’я за оцінками ВООЗ у 2010 р. в Україні складала лише близько 56 %, тоді як у сусідній Росії – більш як 62%, а в середньому в країнах-членах ЄС – близько 76%.

За оцінкою ВООЗ, у 2010 році рівень державних витрат на охорону здоров’я в Україні склав лише 294 долари США з розрахунку на одного жителя, тоді як в середньому в Європейському регіоні цей показник складав еквівалент 1546 доларів США.

Особливо турбує те, що, як і раніше, продовжує мати місце надзвичайно низький рівень державних витрат на придбання лікарських засобів. Фактично усі необхідні для лікування, в тому числі й у лікарнях, лікарські засоби громадяни України змушені купувати за власні кошти, що особливо важким тягарем лягає на малозабезпечені сім’ї та пенсіонерів.

За підсумками 2010 р., частка видатків на медикаменти у структурі загальних бюджетних витрат на охорону здоров’я в Україні склала лише 11%. У доларовому еквіваленті відповідні видатки з розрахунку на одного жителя становили  лише близько 12 доларів США, що, згідно з оцінками ВООЗ, приблизно у 40 разів менше, ніж, наприклад, у Німеччині та майже у 12 разів менше, ніж в Естонії.

Крім того, в Україні продовжує мати місце високий рівень готівкових виплат сімей за послуги охорони здоров’я. За оцінками ВООЗ, у 2010 р. він становив більше 40 % від загальних витрат на охорону здоров’я, що у 2,5 рази вище, ніж в середньому в країнах-членах ЄС (16,5%) та в 1,3 рази вище, ніж у сусідній Російській Федерації (31,4%).

Безумовно, усе це чинить вкрай негативний вплив як на доступність, так і на якість та повноту медичної допомоги, що надається населенню України, робить громадян України значно менше захищеними від фінансових ризиків та ризику зубожіння порівняно з громадянами інших європейських країн.

Негативний вплив дефіциту фінансування системи охорони здоров’я на стан справ у зазначеній сфері значно посилюється також вкрай неефективним використанням наявних у галузі коштів, значною диспропорцією у розподілі фінансів між первинною та спеціалізованою медичною допомогою.

Якщо у розвинутих європейських країнах на потреби сектору первинної медичної допомоги (на рівні якого починається й закінчується до 75 – 80% усіх контактів пацієнтів з системою медичного обслуговування) виділяється 25 – 30 % від загального обсягу фінансових ресурсів охорони здоров’я, то в Україні ця частка становить менше 15 % від загального обсягу фінансових ресурсів охорони здоров’я.

У той же час, в Україні до 60 % випадків госпіталізації, особливо на рівні районних та міських лікарень, є необґрунтованими, – тобто, адекватна допомога пацієнтам, які необґрунтовано госпіталізуються до лікарень може й повинна надаватися на рівні первинної допомоги або в закладах соціального забезпечення та догляду.

Враховуючи викладене, держава має забезпечити проведення всеосяжної комплексної реформи системи охорони здоров’я в цілому та системи медичного обслуговування населення як її найважливішої невід’ємної складової зокрема.

Запровадження такої реформи передбачено в ініційованій Президентом України Програмі економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Вона визначає основні проблеми вітчизняної системи охорони здоров’я та їх причини, а також комплекс заходів, яких має бути вжито з метою поліпшення якості і доступності медичного обслуговування, ефективності державного фінансування охорони здоров’я, створення стимулів для формування здорового способу життя населення й здорових умов праці громадян України.

З метою створення законодавчого підґрунтя для реалізації цієї реформи протягом останніх кількох років Верховною Радою України прийнято низку важливих законів.

Серед них –  Закони «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний  захист людей, які живуть з ВІЛ», «Про протидію захворюванню на туберкульоз», «Про державно-приватне партнерство», а також закони, спрямовані на вдосконалення національного фармацевтичного законодавства та законодавства з питань якості та безпечності харчових продуктів, контролю над тютюном та запобігання його шкідливому впливу на здоров’я людини тощо.

Однак особливе значення для реалізації цієї реформи мають прийняті Верховною Радою України нова редакція Бюджетного кодексу України (від 8 липня 2010 р. № 2456-VI), Закони України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» (від 7 липня 2011 р. № 3611-VI), «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» (від 7 липня 2011 р. № 3612-VI), «Про екстрену медичну допомогу» (від 5 липня 2012 р. № 5081-VI), які створюють законодавче підґрунтя для реалізації заходів з реформування медичного обслуговування, передбачених Програмою економічних реформ на 2010 – 2014 роки.

При цьому особливе місце серед зазначених вище законів посідає Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві». Важливість цього Закону полягає в тому, що він надає можливість в умовах відповідного пілотного проекту провести практичну апробацію нової, розробленої з урахуванням досвіду інших європейських країн, моделі організації медичного обслуговування населення, яка водночас передбачає застосування як механізмів підвищення доступності населенню якісної медичної допомоги різних видів, так і механізмів поліпшення ефективності та раціональності використання наявних у галузі охорони здоров’я різних типів ресурсів.

Як свідчать надані Кабінетом Міністрів України до парламентських слухань інформаційно-аналітичні матеріали та виступи представників пілотних регіонів, перехід до передбаченої вказаним вище пілотним проектом моделі організації медичного обслуговування населення протягом періоду, що минув від початку цього пілотного проекту, дозволив отримати низку позитивних результатів як з точки зору поліпшення якості медичної допомоги, так і з точки зору підвищення ефективності використання ресурсів.

Разом з тим, у Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, до народних депутатів України, які представляють різні політичні сили, надходить досить велика кількість звернень громадян, що свідчать про те, що нерідко на місцях у процесі реформування медичного обслуговування має місце прийняття необґрунтованих рішень, які погіршують умови одержання громадянами медичної допомоги, особливо у сільській місцевості.

Перш за все, це стосується необґрунтованого і такого, що не відповідає вимогам статті 49 Конституції України, закриття комунальних закладів охорони здоров’я та пов’язаного з цим скороченням значної кількості їх працівників. Інколи такі заходи на місцях підміняють системну роботу, що має бути спрямована на організаційно-структурну перебудову діяльності  місцевої мережі медичних закладів з урахуванням реальних потреб населення конкретної адміністративно-територіальної одиниці у відповідних видах медичної допомоги та медичних послуг, зумовлених статево-віковою структурою населення, характером його захворюваності, смертності, станом наявної дорожньо-транспортної інфраструктури тощо.

Крім того, результати парламентського контролю за ходом впровадження пов’язаних з реформуванням охорони здоров’я законів України свідчать про те, що Міністерство охорони здоров’я України у ряді випадків не забезпечує своєчасної та якісної підготовки та прийняття відповідних підзаконних нормативних актів.

Це стосується також розробки та подання на розгляд Кабінету Міністрів України відповідних законопроектів, подальше прийняття яких Верховною Радою України має сприяти поширенню дійсно ефективної, спрямованої на забезпечення належних умов реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу, рівного та справедливого доступу кожної людини до охорони здоров’я.

Значні недоліки мають місце й у забезпеченні відповідної пов’язаної із запровадженням реформи медичного обслуговування інформаційно-роз’яснювальної та освітньої роботи, у ході якої громадянам, пацієнтам та медичним працівникам, має доступно та обґрунтовано роз’яснюватися зміст заходів щодо реалізації реформи, їх необхідність, очікувані результати тощо.

У зв’язку з цим, розуміючи та підтримуючи нагальну необхідність продовження розпочатої реформи у сфері охорони здоров’я України і, водночас, необхідність подальшого вдосконалення підходів та порядку здійснення цієї реформи, запобігання можливому погіршенню стану справ у галузі охорони здоров’я у процесі її реформування, учасники парламентських слухань  рекомендують:

1. Звернути увагу органів державної влади та органів місцевого самоврядування усіх рівнів на необхідність неухильного дотримання вимог статей 3, 22, 49, 95 Конституції України та вимог відповідних міжнародних договорів України та міжнародних зобов’язань України у частині забезпечення належної реалізації невід’ємного права кожної людини на рівний та справедливий доступ до охорони здоров’я та якісної і своєчасної медичної допомоги.

2. Верховній Раді України:

2.1. Посилити парламентський контроль за виконанням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування положень зазначених вище статей Конституції України, інших законів України, відповідних міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України у частині, що стосується охорони здоров’я населення та права особи на охорону здоров’я та медичну допомогу.

2.2. До кінця 2014 року забезпечити створення законодавчих передумов для запровадження в Україні обов’язкового державного медичного страхування.

3. Кабінету Міністрів України:

3.1. При підготовці проектів законів України про Державний бюджет України на 2014 та на подальші роки передбачати збільшення державних  асигнувань на охорону здоров’я в обсязі не менше 5 відсотків обсягу ВВП, а також збільшення обсягів державних витрат на закупівлю:

• лікарських засобів, передусім необхідних для забезпечення профілактики і лікування хвороб, які є визначальними у формуванні загальної структури захворюваності та смертності населення України;
• медичного обладнання, необхідного для належного забезпечення населення первинною медичною допомогою та підвищення рівня її якості;
• медичного обладнання та спеціальних транспортних засобів, необхідних для належного функціонування системи екстреної медичної допомоги.

3.2. Прискорити розробку та внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір».

3.3. Підготувати та до вересня 2013 року подати в установленому порядку Верховній Раді України законодавчі пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», спрямованих на усунення виявлених під час обговорення на цих парламентських слуханнях недоліків в організації медичного обслуговування населення пілотних регіонів, а саме:

3.3.1. щодо порядку організації медичного обслуговування населення пілотних регіонів, узгодженого з положеннями частин десятої та одинадцятої статті 35-2 та частин сьомої та восьмої статті 35-3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, відповідно до яких вторинна та третинна медична допомога надається без направлення у разі звернення до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку, та пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані;

3.3.2. щодо затвердження для пілотних регіонів окремих штатних нормативів та табелів оснащення закладів охорони здоров’я;

3.3.3. щодо створення госпітальних округів на території пілотних регіонів та включення до їх складу відповідних закладів охорони здоров’я за обов’язковим погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких перебували ці заклади до їх передачі у спільну власність територіальних громад;

3.3.4. щодо планування та прогнозування розвитку мережі комунальних закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах з урахуванням реальних потреб населення адміністративно-територіальних одиниць у відповідних видах медичної допомоги, стану дорожньо-транспортної інфраструктури та необхідності забезпечення своєчасного доступу до відповідних закладів;

3.3.5. щодо обов’язкового оприлюднення внесених центральному органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я пропозицій місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування пілотних регіонів щодо реалізації пілотного проекту на їх території та рішень, прийнятих за результатами їх розгляду;

3.3.6. щодо порядку проведення моніторингу реформування системи охорони здоров’я у пілотних регіонах та залучення до нього громадськості.

3.4. Підготувати та до вересня 2013 року подати в установленому порядку Верховній Раді України опрацьовані за участю Національної академії медичних наук України, всеукраїнських громадських організацій медичних працівників та пацієнтів проект Закону про заклади охорони здоров’я та медичну діяльність, визначивши у ньому, зокрема:

• порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, їх класифікацію та особливості діяльності;
• організаційно-правові механізми підвищення якості медичного обслуговування населення закладами охорони здоров’я усіх форм власності та медичними працівниками, у тому числі тими, які здійснюють приватну медичну практику;
• організаційно-правові механізми використання фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів закладів охорони здоров’я;
• правовий статус та відповідальність медичних (фармацевтичних) працівників, кваліфікаційні вимоги до них, засади професійного самоврядування, соціальні гарантії;
• організаційно-правові засади реалізації прав пацієнтів та обов’язків пацієнтів, захисту прав пацієнтів;
• організаційно-правові механізми здійснення громадського контролю за діяльністю закладів охорони здоров’я та професійною діяльністю медичних (фармацевтичних) працівників;
• особливості правового статусу та діяльності клінік вищих медичних навчальних закладів (університетських клінік).

3.5. До 1 жовтня 2013 року подати Верховній Раді України детально обґрунтовані пропозиції щодо доцільності прийняття або врахування в законотворчій роботі поданих на розгляд Верховної України проектів законів:

• про внесення змін до статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (щодо реорганізації закладів охорони здоров’я), реєстр. № 1077 від 13.12.2012 р.;
• про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», реєстр. № 2424 від 01.03.2013 р.;
• про права пацієнтів, реєстр. № 2438 від 01.03.2013 р.;
• про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення реформування системи охорони здоров’я, реєстр. № 2662 від 29.03.2013 р.;
• про внесення змін до статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» щодо неможливості скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров’я шляхом оптимізації чи реорганізації, реєстр. № 2727 від 04.04.2013 р.;
• про встановлення заборони на ліквідацію, перепрофілювання, відчуження та передачу в оренду оздоровчих закладів, що перебувають у державній чи комунальній власності для провадження діяльності, не пов’язаної з оздоровленням та відпочинком, реєстр. № 2824 від 16.04.2013 р.;
• про внесення змін до Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» (щодо недопущення скорочення мережі закладів охорони здоров’я у сільській місцевості), реєстр. № 2899 від 19.04.2013 р.;
• про внесення змін до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» (щодо збереження існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я), реєстр. № 2898 від 19.04.2013 р.;
• про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо залучення місцевих громад та громадських організацій до вирішення питань оптимізації, реорганізації або ліквідації мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я), реєстр. 2967 від 13.05.2013 р.;
• про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про екстрену медичну допомогу» та внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері реформування системи охорони здоров’я, реєстр. № 2907 від 22.04.2013 р.;
• про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо надання права пріоритету в русі автомобілям екстреної медичної допомоги), реєстр. № 2954 від 07.05.2013 р.;
• про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, реєстр. № 2597 від 21.03.2013 р.;
• про загальнообов’язкове державне медичне страхування, реєстр. № 2597-1 від 05.04.2013 р.

3.6. Посилити контроль за належним виконанням постанови Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2012 р. № 1113 «Про затвердження Порядку створення госпітальних округів у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві», зокрема,  щодо врахування реальних потреб населення у якісній медичній допомозі відповідного виду та забезпечення її доступності (в тому числі територіальної, з урахуванням стану дорожньої інфраструктури і транспортного сполучення у кожній адміністративно-територіальній одиниці), постійного інформування населення про структурну реорганізацію мережі закладів охорони здоров’я та її оптимізацію.

3.7. Забезпечити розробку та затвердження єдиних тарифів на медичні послуги вторинної (спеціалізованої) і третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, що надаються за рахунок бюджетних коштів, у розрізі груп захворювань, та критеріїв розрахунку обсягу бюджетних видатків для первинної та екстреної медичної допомоги.

3.8. Забезпечити виконання:

3.8.1. вимог статті 10 Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» щодо запровадження нових умов оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, що є учасниками передбаченого зазначеним Законом пілотного проекту;

3.8.2. положень статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров’я у частині щодо права лікарів або комісій лікарів закладів охорони здоров’я приватної форми власності та права лікарів, які проводять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці, проводити медичну експертизу з тимчасової втрати працездатності;

3.8.3. положень пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги», відповідно до яких до 31 грудня 2019 року первинну медичну допомогу надають лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні та інші медичні працівники, які працюють під їх керівництвом.

3.9. Визначити перелік захворювань та номенклатуру лікарських засобів, до яких може бути застосований механізм часткового відшкодування пацієнтам вартості лікарських засобів, аналогічний механізму, визначеному у постанові Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2012 року № 340 «Про реалізацію пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою», та вжити заходів щодо залучення усіх суб’єктів роздрібної торгівлі лікарськими засобами до участі у відповідних проектах, забезпечити збільшення обсягу державного фінансування таких проектів.

3.10. З метою забезпечення відповідного наукового супроводу подальшого розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я, в установленому порядку розглянути питання щодо створення державної наукової установи – Національного інституту громадського здоров’я.

4. Міністерству охорони здоров’я України:

4.1. Посилити контроль за реалізацією Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», забезпечити систематичне узагальнення набутого у ході реалізації відповідних пілотних проектів досвіду та оперативне реагування на проблеми, що виникають при цьому.

4.2. Вжити заходів щодо прискорення підготовки та перепідготовки необхідної для забезпечення реформи первинної медико-санітарної допомоги кількості лікарів загальної практики-сімейних лікарів, необхідної для забезпечення належного функціонування у кожному регіоні системи екстреної медичної допомоги кількості лікарів із спеціальності «медицина невідкладних станів» та необхідної для забезпечення ефективного функціонування закладів охорони здоров’я кількості фахівців з управління та фінансування у сфері охорони здоров’я.

4.3. Забезпечити виконання вимог частини другої статті 9 Закону України «Про порядок реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», відповідно до якої для закладів охорони здоров’я, які є учасниками пілотного проекту, дія існуючих штатних нормативів, установлених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, не застосовується.

4.4. Внести зміни до Порядку організації медичного обслуговування та направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, затвердженого наказом МОЗ України від 5 жовтня 2011 р. № 646 «Про затвердження нормативно-правових актів Міністерства охорони здоров’я України щодо реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», узгодивши його зміст:

• з положеннями частин десятої та одинадцятої статті 35-2 та частин сьомої та восьмої статті 35-3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, які набирають чинності з 1 січня 2015 року та передбачають, що надання вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги без направлення у разі звернення особи до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, а також пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку, та пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані;
• з положеннями Закону України «Про екстрену медичну допомогу», у якому визначені організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою.

4.5. Внести зміни до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13.11.2011 р. № 455, забезпечивши практичну реалізацію положень статті 69 Основ законодавства України про охорону здоров’я у частині права лікарів або комісій лікарів закладів охорони здоров’я приватної форми власності та права лікарів, які проводять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи-підприємці, проводити медичну експертизу з тимчасової втрати працездатності.

4.6. Забезпечити своєчасний перегляд, розроблення, прийняття та впровадження в дію нормативно-правових актів, підзаконних актів та галузевих стандартів, як основного інструменту реалізації реформи системи медичного обслуговування населення.

4.7. З метою підвищення доступності знеболення для пацієнтів, які потребують паліативної допомоги, забезпечити перегляд та внесення змін відповідних до нормативно-правових актів, які визначають правила виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби, порядок зберігання, обліку та знищення рецептурних бланків та вимог-замовлень і порядок відпуску лікарських засобів з аптек та їх структурних підрозділів.

4.8. Забезпечити постійне проведення широкомасштабної інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів відповідних заходів центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

5. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування:

5.1. Звернути увагу на неприпустимість погіршення доступності первинної медичної допомоги за місцем проживання для мешканців сільських населених пунктів внаслідок необґрунтованого закриття ФАПів та сільських амбулаторій і необґрунтованої концентрації професійної діяльності медичних працівників первинної медичної допомоги виключно у районних (міських) центрах первинної медико-санітарної допомоги.

5.2. Забезпечити вжиття заходів щодо активізації застосування «місцевих стимулів» та заохочень, спрямованих на підвищення престижності медичної та фармацевтичної діяльності у сільській місцевості та належне забезпечення кадровими ресурсами системи охорони здоров’я у сільських населених пунктах.

5.3. Припинити практику укладення передбачених статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я строком лише на один рік та забезпечити укладання таких контрактів на строк не менше трьох років та на конкурсних засадах.

5.4. При плануванні та прогнозуванні розвитку мережі місцевих закладів охорони здоров’я та прийнятті рішень щодо їх оптимізації, реорганізації чи перепрофілювання забезпечити врахування реальних потреб населення та місцевих територіальних громад у відповідних видах медичної допомоги, стан дорожньо-транспортної інфраструктури та необхідність забезпечення своєчасного доступу громадян до відповідних закладів.

5.5. Вжити заходів щодо пріоритетності фінансування робіт, пов’язаних із забезпеченням та підтриманням у належному стані дорожньо-транспортної інфраструктури, необхідної для організації своєчасного доступу населення до місцевих закладів охорони здоров’я.

5.6. Забезпечити постійне проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, прозорість прийняття пов’язаних з реформою рішень та залучення громадськості до їх обговорення.

Депутаты регионалы предлагают ввести обязательное медстрахование с 1 января 2015 г. без участия страховщиков — законопроект.

Общеобязательное медицинское страхование, которому подлежат все граждане Украины, в том числе неработающие лица, которые не зарегистрированы как безработные, предлагается ввести с 1 января 2015 года.

Данная норма закреплена законопроектом «Об общеобязательном государственном медицинском страховании» зарегистрированном в Верховной Раде 5 апреля 2013г. Инициаторами документа выступили шесть народных депутатов фракции Партия регионов: Владимир Дудка, Татьяна Бахтеева, Андрей Шипко, Антон Киссе, Светлана Фабрикант, Александр Биловол.

При этом отмечается, что действия документа не распространяется на лиц, проходящих службу как военнослужащие, а также на случаи предоставления экстренной медицинской помощи, которая согласно закону Украины «Об экстренной медицинской помощи» предоставляется каждому гражданину Украины независимо от того, является ли гражданин застрахованным лицом.

Согласно законопроекту, единственным страховщиком в системе обязательного медицинского страхования является Фонд обязательного медицинского страхования, который подотчетен Кабинету министров Украины. Его органами управления является правление и исполнительная дирекция. Управление Фондом осуществляется на паритетной основе государством, представителями застрахованных лиц и работодателей, которые делегируют в правление по 15 своих представителей.

Средства обязательного медицинского страхования формируются, в частности, за счет: доходов от уплаты, страховых взносов, начисленных пени и штрафов, средств, поступающих по договорам о добровольном медицинском страховании в виде обеспечения исполнения обязательства по уплате страховых взносов, средств Государственного и местных бюджетов, в том числе из резервных фондов указанных бюджетов.

В пояснительной записке к законопроекту отмечается, что для реализации положений закона дополнительные расходы из Государственного бюджета Украины не предусматриваются, необходимо осуществить перераспределение бюджетных средств, направляемых на финансирование здравоохранения.

По расчетам авторов, поступления в Фонд обязательного медицинского страхования составят 21 403 млн. грн.(по прогнозным показателям 2012 года). Из них фонды общеобязательного государственного социального страхования Украины и местные органами исполнительной власти за отдельные категории неработающих лиц и детей для обеспечения медицинскими услугами составит 5771 млн грн (12,2 млн человек по 473 грн), работодатели уплачивают страховые взносы для обеспечения застрахованных лиц медицинскими услугами — 15632 млн грн. (3% фонда оплаты труда).

Учитывая масштабность реформы, и с целью своевременного и эффективного ее проведения законопроектом предусмотрено, что в период введения в Украине обязательного медицинского страхования и в течение пяти лет после введения Фонд обязательного медицинского страхования функционирует как центральный орган исполнительной власти. Бюджет Фонда в указанный период утверждает Кабмин.

Кроме того, отмечается, что обязанность по уплате страховых взносов страхователями в соответствии с настоящим законом наступает с 1 января 2016 года.

Источник: http://interfax.com.ua/news/political/148496.html

Согласно бюджета Украины на 2013г., в целом на финансирование медицины в Украине в 2013 году будет выделено около 4,5% от ВВП страны (в 2012 году этот показатель составлял 3,8%). В абсолютном выражении речь идет о сумме около 40 миллиардов гривен.

Т.е., сумма планируемых страховых поступлений (21 403 млн. грн.)- это всего лишь половина бюджетных затрат на медицину.

Не совсем понятно, планируются ли в будущем сохранить такое бюджетное финансирование в полном объеме и дополнительно привлекать страховые средства из Фонда? Или государство сократит свои расходы на медицину почти в 2 раза, а разницу будут покрывать страховыми средствами?

Если сейчас 85% бюджета идет на оплату труда медицинского персонала, а 15% — на закупку медикаментов, обслуживание и модернизацию технической базы. То как будет с введением страховки?

Обеспечит ли наличие страхового полиса  оказание мед. услуг в полном объеме? Кто будет оплачивать страхование детей? И вообще, потянет ли среднестатистическая семья оплату страховки всех членов семьи? Как быть с безработными, с мамами в декрете, семьями с одним родителем, частным предпринимателям, пенсионерам?

Предлагаем читателям высказать в комментариях свою точку зрения о перспективе обязательного медицинского страхования.

Реформа медицины по сути своей должна принести улучшение качества медицинского обслуживания населения, на на практике оказалась только пустыми обещаниями. Предлагаем ознакомиться с  табелем оснащения необходимым оборудованием, инструментом, инвентарем, медикаментами и пр. в созданных амбулаториях. Для всех очевидно, что по факту такого оснащения нет в 99% амбулаторий Днепропетровщины.

На виконання абзацу першого підпункту другого п. 3 розділу «Реформа медичного обслуговування» Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та п. 3 рішення Ради регіонів від 15 вересня 2011 року з метою забезпечення формування мережі закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну) допомогу,

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Примірний табель оснащення лікувально-профілактичних підрозділів закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну) допомогу (додається).

2. Визнати такими, що втратили чинність, наказ МОЗ України від 01.09.2011 № 555 «Про затвердження Примірного табеля матеріально-технічного оснащення закладів первинної медичної допомоги у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві» та наказ МОЗ України від 22.05.2006 № 308 «Про затвердження табеля оснащення фельдшерсько- акушерських пунктів, лікарських амбулаторій (у т.ч. амбулаторій загальної практики ─ сімейної медицини) та підрозділів первинної медико-санітарної допомоги лікувально-профілактичних закладів».

3. Міністру охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь (головних управлінь) охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити виконання цього наказу.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Толстанова О.К.

Віце-прем’єр-міністр України — Міністр       Р.В.Богатирьова

Примірний табель оснащення лікувально-профілактичних підрозділів, у додатку до наказу МОЗ України від 23.02.2012 за № 132

ПОРЯДОК
вибору та зміни лікаря первинної
медичної (медико-санітарної) допомоги

ЗАТВЕРДЖЕНО: Наказ Міністерства охорони здоров’я України
04.11.2011 N 756
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України
20 грудня 2011 р.
за N 1477/20215

1. Цей Порядок визначає механізм забезпечення права особи
вільно вибрати та змінити лікаря, який надає первинну медичну
(медико-санітарну) допомогу (далі — ПМСД), — лікаря загальної
практики — сімейного лікаря, терапевта дільничного, педіатра
дільничного.
2. Цей Порядок є обов’язковим для застосування у центрах ПМСД
(далі — ЦПМСД).
3. Кожна дієздатна особа, яка досягла віку 14 років, може
самостійно здійснювати вільний вибір/зміну лікаря, відповідального
за надання їй первинної медичної допомоги, з числа лікарів
загальної практики — сімейних лікарів, терапевтів дільничних,
педіатрів дільничних та лікарів загальної практики — сімейних
лікарів, які провадять господарську діяльність з медичної практики
як фізичні особи — підприємці та перебувають з ЦПМСД
у цивільно-правових відносинах (далі — лікар).
4. Вибір/зміна лікаря для осіб, які не досягли віку 14 років,
або осіб, визнаних недієздатними в порядку, встановленому законом,
здійснюється їх законними представниками.
5. Вибір/зміна лікаря здійснюється особою один раз на рік. Особа, яка бажає обрати/змінити лікаря, має звернутися до
лікаря для заповнення реєстраційної форми пацієнта лікаря
первинної медичної (медико-санітарної) допомоги ( z1478-11 )
(далі — Реєстраційна форма) за формою, затвердженою у
встановленому законодавством порядку. Перед заповненням Реєстраційної форми ( z1478-11 ) особа має
ознайомитись з інформаційним листком для пацієнта, що наведений у
Реєстраційній формі, та надати письмову згоду на збір і обробку
персональних даних, оформлену відповідно до вимог Закону України
«Про захист персональних даних» ( 2297-17 ). У випадку зміни постійного місця проживання особа може
реалізувати власне право на вибір лікаря за новим місцем
проживання (за межами території, що закріплена за даним ЦПМСД),
представивши талон про відкріплення від лікаря первинної
медико-санітарної допомоги за формою, затвердженою у встановленому
законодавством порядку.
6. Для заповнення Реєстраційної форми ( z1478-11 )
встановлюється реєстраційний період 1 місяць — з 1 вересня
по 30 вересня кожного календарного року. Реєстраційна форма може бути заповненою в інший час у таких
випадках: якщо необхідність вибору лікаря зумовлена зміною постійного
місця проживання пацієнта; якщо особа не могла звернутись до лікаря у реєстраційний
період з об’єктивних причин (відпустка, відрядження тощо); у разі звільнення/смерті лікаря або припинення
цивільно-правових відносин між ЦПМСД і лікарем; у разі появи у ЦПМСД нового лікаря.
7. Особи, які не виявили бажання вибрати/змінити лікаря та
заповнити Реєстраційну форму ( z1478-11 ) у період реєстрації,
прикріплюються до лікаря через внесення у журнал поособового
обліку осіб, які прикріплені до лікаря, що надає первинну медичну
допомогу ( z1479-11 ) (далі — Журнал), за формою, затвердженою у
встановленому законодавством порядку, відповідно до обслуговування
у минулий період.
8. При утворенні ЦПМСД прикріплення осіб до лікарів
здійснюється шляхом внесення у Журнали лікарів, до яких вони були
прикріплені за дільничним принципом на дату утворення ЦПМСД. Персональні дані осіб, прикріплених до лікарів у такий
спосіб, уточнюються при відвідуванні особою лікаря в амбулаторії,
при обслуговуванні лікарем особи на дому, при візиті лікаря або
іншого медичного працівника до особи з метою здійснення
профілактичних заходів та заходів диспансеризації у встановленому
законодавством порядку.
9. Лікар має право відмовитися від подальшого обслуговування
особи, якщо остання не виконує медичних приписів або правил
внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, крім випадків
потреби особи у наданні невідкладної або екстреної медичної
допомоги.
10. Лікар зобов’язаний прикріпити особу, яку направлено до
нього для прикріплення за рішенням керівництва ЦПМСД, шляхом
заповнення Реєстраційної форми ( z1478-11 ) та внесення
відповідного запису у Журнал ( z1479-11 ).
11. Право вибору лікаря забезпечують ЦПМСД.
12. ЦПМСД має забезпечити вільний доступ пацієнтів до
інформації про лікарів, необхідної пацієнту для прийняття рішення
про вибір лікаря. Керівництво ЦПМСД та/або його підрозділу поряд з іншими
загальнодоступними інформаційними матеріалами щодо загальних
питань режиму роботи ЦПМСД та його підрозділів забезпечує
розміщення інформації щодо лікарів, до яких можна прикріпитися:
прізвище, ім’я та по батькові, спеціальність, кількість
прикріплених пацієнтів, стаж роботи, кваліфікаційна категорія,
почесні звання, адреса амбулаторії, де лікар працює.
13. У випадку, якщо необхідність зміни/вибору лікаря, що
надає ПМСД, зумовлена зміною місця проживання пацієнта, ЦПМСД
зобов’язаний забезпечити пацієнту можливість отримання ПМСД
з моменту заповнення Реєстраційної форми ( z1478-11 ) або без її
заповнення у порядку надання невідкладної медичної допомоги.
14. Особа, якій відмовили у прикріпленні усі лікарі, до яких
вона звернулась щодо прикріплення, може звернутись до ЦПМСД та
бути прикріпленою до лікаря за рішенням керівництва ЦПМСД.
15. У випадку звільнення/смерті лікаря або припинення
цивільно-правових відносин між ЦПМСД і лікарем ЦПМСД інформує
осіб, прикріплених до такого лікаря (через засоби масової
інформації, інформаційні листівки, по телефону тощо), та організує
прикріплення зазначених осіб до іншого/інших лікаря/лікарів.
16. На основі даних Журналів ( z1478-11 ) ЦПМСД здійснює
загальний облік прикріплених осіб в межах ЦПМСД.
Директор Департаменту
лікувально-профілактичної
допомоги М.К.Хобзей

Кроме этого нововведенного Закона существует и главный Закон Украины об охране здоровья, где давно уже было прописано право о свободном выборе врача (и сроки выбора не регламентировались, как в вышеуказанном Порядке):

З А К О Н  У К Р А Ї Н И
Основи законодавства України про охорону здоров’я

Стаття 6. Право на охорону здоров’я

Кожний громадянин України має право на охорону  здоров’я,  що
передбачає:
д)  кваліфіковану  медичну  допомогу, включаючи вільний вибір
лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і
закладу  охорони  здоров’я; ( Пункт «д» частини першої статті 6 із
змінами,  внесеними  згідно  із  Законом  N  997-V  ( 997-16 ) від
27.04.2007 )

Стаття 38. Вибір лікаря і закладу охорони здоров’я

Кожний пацієнт,  який  досяг  чотирнадцяти   років   і   який
звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний
вибір лікаря,  якщо останній може запропонувати свої  послуги,  та
вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

 Статья 4. Система мероприятий по охране детства

Система мероприятий по охране детства в Украине включает:
обеспечение надлежащих условий для охраны здоровья, обучения, воспитания, физического, психического, социального, духовного и интеллектуального развития детей, их социально-психологической адаптации и активной жизнедеятельности, роста в семейном окружении в атмосфере мира, достоинства, уважения, свободы и равенства;

 Статья 5. Организация охраны детства

Местные органы исполнительной власти и органы местного самоуправления в соответствии с их компетенцией, определенной законом, обеспечивают:
развитие сети учебных заведений, учреждений здоровья, социальной защиты, а также внешкольных учебных заведений, деятельность которых направлена ​​на организацию досуга, отдыха и оздоровления детей, укрепления их материально-технической базы;

 Раздел II — Права и свободы ребенка

Статья 6. Право на жизнь и охрану здоровья

Государство гарантирует ребенку право на здравоохранение, безвозмездную квалифицированную медицинскую помощь в государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения, способствует созданию безопасных условий для жизни и здорового развития ребенка, рационального питания, формированию навыков здорового образа жизни.

С этой целью государство принимает меры по:

снижение уровня смертности младенцев и детской смертности;
обеспечения предоставления необходимой медицинской помощи всем детям;
борьбы с болезнями и недоеданием, в том числе путем предоставление детям доступа к достаточному количеству качественных пищевых продуктов и чистой питьевой воды;
создание безопасных и здоровых условий труда;
предоставления матерям надлежащих услуг по охране здоровья в дородовой и послеродовой периоды;

Раздел VI — Ответственность за нарушение законодательства об охране детства

Статья 35. Ответственность за нарушение законодательства о охране детства

Лица, виновные в нарушении требований законодательства об охране детства, несут гражданско-правовую, административную или уголовную ответственность согласно законам Украины.

(Все вышеперечисленное нарушения статей Закона и последний пункт об ответственности за деяния — прямая дорога к заявлению в Прокуратуру и суд. Чиновники, будем бороться?)

Отсутствие элементарного оборудования, как то шпателя для осмотра горла.

Помещения вновь созданных амбулаторий неудовлетворительные по санитарным нормам — грязь, грибок, трещины в стенах, в полу, разломанная мебель.

Мы хватаемся за сердце, и возникает вопрос — где же искать правды и справедливого человеческого отношения к пациентам? Многие решаются запечатлеть это безобразие на фото и видеоносители, для того чтобы распространить в СМИ, использовать для написания жалобы. Однако, такие сознательные родители рискуют столкнуться с агрессивно настроенным начальством или обслуживающим персоналом медицинского учреждения. Кто дал Вам право снимать, где разрешение? 

Так вот, Вы имеете абсолютное право на владение информацией, о чем гласит нижеприведенная статья Закона Украины «Про информацию». И ни один чиновник не вправе Вам запретить! Помните об этом! Распечатайте этот текст и предоставляйте его в свою защиту.

Закон Украины Про информацию

Стаття 9. Право на інформацію

Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків,
передбачених законами України.

Если же и после цитирования Закона Вам пытаются запретить сбор информации, требуйте письменный отказ, заверенный подписью и печатью.

Многие статьи указывают на  то, какие права нарушены властями из-за введения реформы в медицине

Конституція (Основний Закон) України

Стаття 49. Громадяни України мають право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Це право забезпечується безплатною кваліфікованою медичною допомогою, що подається державними закладами охорони здоров’я; розширенням мережі закладів для лікування і зміцнення здоров’я громадян; розвитком і вдосконаленням техніки безпеки і виробничої санітарії; проведенням широких профілактичних заходів; заходами щодо оздоровлення навколишнього середовища; особливим піклуванням про здоров’я підростаючого покоління, включаючи заборону дитячої праці, не зв’язаної з навчанням і трудовим вихованням; розгортанням наукових досліджень, спрямованих на запобігання та зниження захворюваності, на забезпечення довголітнього активного життя громадян.

 Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни України мають право брати участь в управлінні державними і громадськими справами, в обговоренні і прийнятті законів та рішень загальнодержавного й місцевого значення.

Це право забезпечується можливістю обирати і бути обраними до Рад народних депутатів та інших виборних державних органів, брати участь у всенародних обговореннях і голосуваннях, у народному контролі, у роботі державних органів, громадських організацій та органів громадської самодіяльності, у зборах трудових колективів і за місцем проживання.

 Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів…

Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і є необхідними для інтересів державної чи суспільної безпеки, громадського порядку або захисту прав та свобод громадян.

Політичним партіям і громадським організаціям гарантуються умови для виконання своїх статутних завдань.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Відповідно до інтересів народу і з метою зміцнення та розвитку конституційного ладу громадянам України гарантуються свободи: слова, друку, зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Здійснення цих політичних свобод забезпечується наданням трудящим та їх організаціям громадських будинків, вулиць і площ, широким розповсюдженням інформації, можливістю використання преси, телебачення і радіо.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Кожний громадянин України має право вносити в державні органи і громадські організації пропозиції про поліпшення їх діяльності, критикувати недоліки в роботі.

Службові особи зобов’язані у встановлені строки розглядати пропозиції та заяви громадян, давати на них відповіді і вживати необхідних заходів.

Переслідування за критику забороняється. Особи, які переслідують за критику, притягаються до відповідальності.

 Стаття 102. Президент України:

1) виступає гарантом забезпечення прав і свобод громадян, державного суверенітету України, додержання Конституції і законів України;

Сейчас, из-за введения пилотного варианта медреформы в нашем городе рьяные исполнители (властьимущие, главврачи и пр.) пытаются перекроить все по собственному усмотрению, невзирая на принятые и существующие ДРУГИЕ законы и нормы.

Формирование Первичных центров оказания мед.помощи идет в разрез, например, с Государственными строительными нормами, которые являются составной частью системы нормативных документов на общественные здания и сооружения.

Приведем лишь некоторые пункты.

Здания и сооружения

УЧРЕЖДЕНИЯ ЗДРАВООХРАНЕНИЯ. ДБН В.2.2-10-2001

Настоящие Нормы распространяются на проектирование новых и реконструкцию существующих зданий и сооружений всех типов учреждений здравоохранения независимо от их ведомственного подчинения и форм собственности, а также помещений медицинского назначения, встроенных или входящих в состав других типов зданий.

Требования этих Норм обязательны для юридических и физических лиц субъектов инвести­ционной деятельности на территории Украины независимо от их ведомственного подчинения и форм собственности.

2 ПЛАНИРОВОЧНЫЕ ТРЕБОВАНИЯ К ОРГАНИЗАЦИИ УЧАСТКОВ

При определении расстояний между зданиями необходимо учитывать требования расчетов инсоляции, освещенности и шумозащиты, а также противопожарные требования согласно ДБН 360.

2.13 В условиях реконструкции допускается размещение корпусов без отступа от красных линий при условии выполнения требований к инсоляции, естественной освещенности и шумозащиты помещений.

(При  постройке аптеки Медакадемии вплотную к зданию детской поликлиники по Воронцова,что полностью закрыло окна с одной стороны здания, о правилах и нормах никто не спрашивал и не уточнял — прим. админа)

3 ОБЪЕМНО-ПЛАНИРОВОЧНЫЕ И КОНСТРУКТИВНЫЕ РЕШЕНИЯ

 3.5 Процедурные рентгеновских кабинетов, помещений и кабинетов отделений лучевой терапии, в которых находятся источники ионизирующих излучений, помещения лабораторий радиоизотопной диагностики, где проводятся работы I и II класса, не допускается размещать смежно (по горизонтали и вертикали) с палатами для беременных и детей.

(В одной из вновь созданных амбулаторий соседствующее положение занимают кабинет педиатра и флюорографический кабинет — прим. админа)

3.6 Ширина коридоров должна быть не менее:

а) палатных отделений — 2,4 м;

б) амбулаторно-поликлинических учреждений -2м;

в) амбулаторно-поликлинических учреждений при использовании их под ожидальные для посе­тителей и одностороннем расположении кабинетов, в операционных блоках, реанимационных и родовых отделениях — 2,8 м;

г) амбулаторно-поликлинических учреждений при использовании их под ожидальные для посе­тителей и двухстороннем расположении кабинетов, больниц восстановительного лечения и ортопе­дического профиля — 3,2 м;

 3.7 Ширина помещения должна быть не менее:

а) кабинетов врачей и жилых комнат в санаторно-курортных учреждениях — 2,4 м;

в) малых операционных, перевязочных, процедурных с урологическим креслом, кабинетов гинекологических, ортопедических — 3,2 м;

3.12 Количество санитарных приборов для больных в стационарах необходимо принимать из расчета: один прибор на 15 человек в мужских уборных и на 10 человек в женских, кроме отделений с палатами, имеющими приближенные санитарные узлы.

Количество санитарных приборов для пациентов амбулаторно-поликлинических учреждений необходимо принимать из расчета один прибор на 50 человек в мужских уборных и на 30 — в женских. Количество писсуаров в мужских уборных должно быть равно количеству унитазов.

(Раз мы идем по европейскому пути, то где хоть в одной амбулатории есть писсуары? И как объяснить, что туалеты теперь общие — для детей и взрослых, к тому же расположенные на разных этажах — прим. админа)

Отделка помещений

 3.20 Отделка стен и потолков помещений длительного пребывания больных и персонала должна быть матовой. Полы должны обладать теплозащитными и теплоизоляционными свойствами.

3.21 В вестибюлях, холлах, коридорах необходимо устраивать полы, устойчивые к механи­ческому воздействию.

]]> http://zadetey.org.ua/gosudarstvennye-stroitelnye-normy-ukrainy-zdaniya-i-sooruzheniya-uchrezhdeniya-zdravooxraneniya/feed/ 0 http://zadetey.org.ua/zakon-ukra%d1%97ni-osnovi-zakonodavstva-ukra%d1%97ni-pro-oxoronu-zdorovya/ http://zadetey.org.ua/zakon-ukra%d1%97ni-osnovi-zakonodavstva-ukra%d1%97ni-pro-oxoronu-zdorovya/#comments Fri, 18 May 2012 17:20:42 +0000 admin http://zadetey.org.ua/?p=82 Здесь мы приведем выдержки некоторых статей, которые напрямую касаются прав граждан Украины касательно здравоохранения, которые были нарушены в ходе медицинской реформы. А также права граждан на участие в управлении охраны здоровья. Гарантии охраны здоровья матери и ребенка.

Основи законодавства України про охорону здоров’я

Стаття 1.  Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України

Стаття 4. Основні принципи охорони здоров’я
Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:

•      визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
•      дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;
•      гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
•      рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я;

Стаття 6. Право на охорону здоров’я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;

д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я;

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров’я;

     ж) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

     з) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;

и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;

і) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров’я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я;

б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;

в) надання всім громадянам гарантованого рівня медичної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров’я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров’я.

Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я
Органи та заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров’я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в сфері охорони здоров’я.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм охорони здоров’я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій сфері можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров’я та інші об’єднання громадян, в тому числі міжнародні.

Стаття 38. Вибір лікаря і закладу охорони здоров’я
Кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.
Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.

Стаття 57. Заохочення материнства. Гарантії
охорони здоров’я матері та дитини

     Материнство в Україні охороняється і заохочується державою.

Охорона здоров’я матері та дитини забезпечується організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичних та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків та інших дитячих закладів; наданням жінці відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановленням перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв’язку з народженням дитини і допомоги на час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров’я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних екологічних факторів; державною і громадською допомогою сім’ї та іншими заходами у порядку, встановленому законодавством України.

З метою охорони здоров’я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство.
 

Стаття 58. Забезпечення медичною допомогою вагітних жінок і новонароджених
Заклади охорони здоров’я забезпечують кожній жінці кваліфікований медичний нагляд за перебігом вагітності, стаціонарну медичну допомогу при пологах і медичну допомогу матері та новонародженій дитині.
 

Стаття 59. Піклування про зміцнення та охорону здоров’я дітей і підлітків
Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я своїх дітей, їх фізичний та духовний розвиток, ведення ними здорового способу життя. У разі порушення цього обов’язку, якщо воно завдає істотної шкоди здоров’ю дитини, винні у встановленому порядку можуть бути позбавлені батьківських прав.

З метою виховання здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил держава забезпечує розвиток широкої мережі дитячих садків, шкіл-інтернатів, оздоровниць, таборів відпочинку та інших дитячих закладів.

Дітям, які перебувають на вихованні в дитячих закладах і навчаються в школах, забезпечуються необхідні умови для збереження і зміцнення здоров’я та гігієнічного виховання. Умови навчально-трудового навантаження, а також вимоги щодо режиму проведення занять визначаються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 60. Забезпечення дітей і підлітків медичною допомогою
Медична допомога дітям надається закладами охорони здоров’я та лікарями, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці. До державних дитячих санаторіїв путівки дітям надаються безплатно.

Стаття 62. Контроль за охороною здоров’я дітей у
дитячих виховних і навчальних закладах

     Контроль за охороною здоров’я дітей та проведенням оздоровчих заходів у навчальних закладах усіх типів, організаційно-правових форм та форм власності здійснюють органи та заклади охорони здоров’я разом з органами управління освітою і навчальними закладами.

Громадський контроль здійснюють громадські організації відповідно до закону.

 Стаття 1. Реформування системи охорони здоров’я

1. Метою реалізації у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я (далі — пілотний проект) є впровадження та відпрацювання нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, що спрямовані на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення і є необхідними для розвитку системи охорони здоров’я України.

2. Пілотний проект щодо реформування системи охорони здоров’я передбачає проведення протягом 2011-2014 років структурно-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуговування у пілотних регіонах, що дасть змогу:

• підвищити рівень медичного обслуговування населення, розширити можливості щодо його доступності та якості;
• впровадити нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я в пілотних регіонах та їх фінансового забезпечення;
• підвищити ефективність використання бюджетних коштів, передбачених для фінансового забезпечення системи охорони здоров’я у пілотних регіонах.

3. Реалізація пілотного проекту передбачає:

• створення на базі існуючої в пілотних регіонах мережі закладів охорони здоров’я структурованої за видами медичної допомоги системи медичного обслуговування шляхом відокремлення (або об’єднання) закладів охорони здоров’я, які задовольняють потреби населення у первинній, вторинній, третинній та екстреній медичній допомозі;
• організацію та забезпечення функціонування у пілотних регіонах центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги для задоволення потреб населення у такій медичній допомозі;
• перепрофілювання закладів охорони здоров’я пілотних регіонів, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, з урахуванням інтенсивності її надання;
• організацію діяльності у пілотних регіонах госпітальних округів, які повинні забезпечити умови для надання населенню вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
• створення у пілотних регіонах центрів екстреної медичної допомоги для задоволення потреб населення в такій медичній допомозі;
• перерозподіл ресурсів між закладами охорони здоров’я пілотних регіонів, що надають первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу на території зазначених регіонів;
• розмежування видатків між місцевими бюджетами на охорону здоров’я за видами медичної допомоги;
• здійснення починаючи з 2012 року фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я в пілотних регіонах за видами медичної допомоги відповідно до договорів про медичне обслуговування населення згідно з вимогами цього Закону;
• запровадження починаючи з 2012 року системи індикаторів якості первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги, які враховуються під час оцінювання якості медичної допомоги відповідного виду;
• застосування елементів програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів у частині видатків на охорону здоров’я за відповідними видами медичної допомоги.

Учасниками пілотного проекту є заклади охорони здоров’я незалежно від виду і типу, які здійснюють медичне обслуговування на території пілотних регіонів згідно з вимогами цього Закону, а також центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування пілотних регіонів.

4. Для цілей цього Закону комунальні заклади охорони здоров’я у пілотних регіонах відповідно до закону можуть бути реорганізовані у комунальні некомерційні підприємства або комунальні некомерційні установи, основною метою яких є здійснення медичного обслуговування населення без мети одержання прибутку.
Такі заклади охорони здоров’я є неприбутковими організаціями.

Стаття 2. Мережа закладів охорони здоров’я пілотних регіонів

1. Мережа закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах — сукупність закладів охорони здоров’я, що задовольняють у пілотних регіонах потребу населення у медичному обслуговуванні на основі професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Функціонування мережі закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах здійснюється з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності створення умов для забезпечення належної якості такого обслуговування, його своєчасності та доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

2. Планування та прогнозування розвитку мережі комунальних закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах здійснюються в межах повноважень, визначених законом, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

3. Планування та прогнозування розвитку мережі комунальних закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах здійснюються з урахуванням:
профілю, спеціалізації та інтенсивності надання медичної допомоги;
нормативів медичного обслуговування населення за видами медичної допомоги.

Порядок планування та прогнозування розвитку мережі комунальних закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах, а також нормативи щодо медичного обслуговування населення за видами медичної допомоги визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

4. Перелік типів закладів охорони здоров’я за видами медичної допомоги, що ними надається, їх функції відповідно до профілю і спеціалізації визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 3. Організація надання первинної медичної допомоги у пілотних регіонах

1. Первинна медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

2. Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, які є закладами охорони здоров’я, а також лікарі загальної практики — сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці та можуть перебувати з цими закладами охорони здоров’я у цивільно-правових відносинах. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети.
На період реалізації пілотного проекту амбулаторії загальної практики — сімейної медицини можуть комплектуватися лікарями-терапевтами дільничними та лікарями-педіатрами дільничними. На цей період до штатного розпису центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть включатися посади лікарів акушерів-гінекологів, хірургів, офтальмологів, отоларингологів, невропатологів, психіатрів, які надаватимуть первинну медичну допомогу при певних захворюваннях з урахуванням розмежування функцій між первинною та вторинною (спеціалізованою) медичною допомогою.
Первинну медичну допомогу, у тому числі з проведенням медичної експертизи з тимчасової втрати працездатності в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, можуть надавати також лікарі загальної практики — сімейні лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці.

3. Центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги є закладами охорони здоров’я та можуть створюватися як комунальні некомерційні підприємства або комунальні некомерційні установи, основною метою яких є надання первинної медичної допомоги без мети одержання прибутку.
Центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги є неприбутковими організаціями.
Положення про центр первинної медичної (медико-санітарної) допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Порядок вибору та зміни пацієнтом лікаря загальної практики — сімейного лікаря та порядок медичного обслуговування громадян центрами первинної медичної (медико-санітарної) допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 4. Організація надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та функціонування госпітальних округів у пілотних регіонах

1. Вторинна (спеціалізована) медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітацію та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (при вагітності та пологах) станів, які можуть бути надані лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів); направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або для надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

2. Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечується в стаціонарних умовах багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування, лікарнями відновного (реабілітаційного), планового лікування, хоспісами, спеціалізованими медичними центрами; в амбулаторних умовах — консультативно-діагностичними підрозділами лікарень, центрами з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичними центрами).

3. Критерії визначення закладів охорони здоров’я, які можуть задовольняти потреби населення в пілотних регіонах у вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі, їх типи та види визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

4. Організація медичного обслуговування громадян у закладах охорони здоров’я вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

5. Для забезпечення ефективного надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги на території пілотних регіонів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, створюються госпітальні округи, до складу яких входять заклади охорони здоров’я відповідного профілю та спеціалізації.
Госпітальний округ — організаційно-функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я пілотного регіону, які задовольняють потребу населення однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць такого регіону у вторинній (спеціалізованій) медичній допомозі.
У межах однієї адміністративно-територіальної одиниці пілотного регіону у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку може бути створено більше ніж один госпітальний округ.
Заклади охорони здоров’я можуть включатися до складу госпітальних округів за погодженням з органами, уповноваженими відповідно до закону управляти майном цих закладів.
Організація та функціонування госпітальних округів здійснюються з додержанням конституційних прав громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу.
Нормативи та вимоги щодо організації діяльності госпітальних округів пілотних регіонів встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з урахуванням щільності та характеру розселення населення, стану транспортних комунікацій та інших регіональних особливостей.

6. Координація діяльності закладів охорони здоров’я, що входять до складу госпітального округу, здійснюється в межах повноважень органом управління охороною здоров’я обласної (Київської міської) державної адміністрації відповідного пілотного регіону.

Стаття 5. Організація надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги у пілотних регіонах

1. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — вид медичної допомоги, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах в плановому порядку або екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних та патологічних станів (при вагітності та пологах) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта для надання вторинної (спеціалізованої) допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.
2. Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги забезпечується високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я.
3. Критерії визначення закладів охорони здоров’я, які можуть задовольняти потреби населення у третинній (високоспеціалізованій) медичній допомозі, їх типи та види визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
4. Порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Організація медичного обслуговування громадян у закладах охорони здоров’я третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Стаття 6. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах
1. Екстрена медична допомога — вид медичної допомоги, що передбачає ряд організаційних, діагностичних та лікувальних заходів з надання своєчасної медичної допомоги пацієнтам та постраждалим, які перебувають у невідкладних станах.
2. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення у кожному регіоні центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф з мережею його відділень та пунктів тимчасового базування виїзних бригад швидкої медичної допомоги або станцій, підстанцій швидкої медичної допомоги з розрахунку виконання нормативу прибуття бригад швидкої медичної допомоги до пацієнта у строк не більш як 20 хвилин та забезпечення їх взаємодії із закладами охорони здоров’я.
3. Примірне положення про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф ( 84-2012-п ) затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7. Організація фінансового забезпечення функціонування системи охорони здоров’я у пілотних регіонах під час реалізації пілотного проекту
1. Організація фінансового забезпечення реалізації пілотного проекту передбачає:
формування показників проектів бюджетів на 2012-2014 роки з урахуванням концентрації бюджетних коштів для надання первинної медичної допомоги на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення, коштів на надання вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги — на рівні обласних бюджетів пілотних регіонів (крім міста Києва) та бюджетних коштів для надання первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги на рівні бюджету міста Києва;
визначення у пілотних регіонах обсягу видатків за рівнями місцевих бюджетів на охорону здоров’я: на первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу для формування показників проектів бюджетів на 2012-2014 роки;
впровадження механізму фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах за видами медичної допомоги на підставі договорів про медичне обслуговування населення, які укладаються згідно з вимогами цього Закону.
2. Розподіл обсягу видатків між закладами охорони здоров’я у пілотних регіонах за видами медичної допомоги, яка ними надається, здійснюється відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Стаття 8. Договори про медичне обслуговування населення
1. Договір про медичне обслуговування населення укладається з метою забезпечення надання населенню медичної допомоги закладами охорони здоров’я у пілотних регіонах.
Примірні договори про медичне обслуговування населення затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
2. Сторонами договору про медичне обслуговування населення є:
щодо первинної медичної допомоги — центри первинної (медико-санітарної) медичної допомоги та відповідні головні розпорядники бюджетних коштів районних, міських (міст обласного значення) бюджетів, бюджету міста Києва;
щодо вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги — заклади охорони здоров’я, які забезпечують надання такої допомоги, та відповідні головні розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів та бюджету міста Києва;
щодо третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги — заклади охорони здоров’я, які забезпечують надання такої допомоги, та відповідні головні розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів та бюджету міста Києва;
щодо екстреної медичної допомоги — центри екстреної медичної допомоги та відповідні головні розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів та бюджету міста Києва.
3. У договорі про медичне обслуговування населення обов’язково зазначаються:
обсяг медичної допомоги, надання якої повинен забезпечити заклад охорони здоров’я;
індикатори якості медичної допомоги;
обсяг видатків на забезпечення надання медичної допомоги;
права та обов’язки сторін, їх відповідальність.
4. Інформація щодо укладених договорів про медичне обслуговування населення протягом тижня з дня їх укладення розміщується на офіційному веб-сайті головних розпорядників бюджетних коштів та у доступних для населення місцях у закладах охорони здоров’я.
Стаття 9. Штатний розпис закладів охорони здоров’я пілотних регіонів
1. Штатний розпис закладу охорони здоров’я пілотного регіону визначається керівником такого закладу і затверджується за його поданням головним розпорядником бюджетних коштів. Штатний розпис формується залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров’я.
2. Для закладів охорони здоров’я, які є учасниками пілотного проекту, дія існуючих штатних нормативів, установлених центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, не застосовується.
Стаття 10. Оплата праці медичних працівників закладів охорони здоров’я пілотних регіонів
1. Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я відповідно до цього Закону, в тому числі порядок встановлення заохочувальних виплат медичним працівникам виходячи з обсягу та якості виконаної роботи ( 209-2012-п ), визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 11. Моніторинг реформування системи охорони здоров’я
1. Моніторинг реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві проводиться центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням системи індикаторів.
2. Індикатори для проведення оцінки результатів пілотного проекту, а також індикатори якості медичної допомоги затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
3. Результати моніторингу реформування системи охорони здоров’я використовуються виключно для прийняття рішень щодо подальшого розвитку системи медичного обслуговування населення та реформування системи охорони здоров’я в Україні і не можуть бути застосовані в інших цілях.
4. Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування пілотних регіонів мають право вносити до центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я пропозиції щодо реалізації пілотного проекту на території таких регіонів.
5. Місцеві державні адміністрації пілотних регіонів забезпечують залучення громадськості, зокрема асоціацій пацієнтів, до проведення моніторингу та здійснення контролю якості медичної допомоги та медичного обслуговування у пілотних регіонах.
Стаття 12. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та діє до 31 грудня 2014 року.
2. На період реалізації пілотного проекту:
дія ліцензій та інших дозвільних документів, виданих закладам охорони здоров’я пілотних регіонів до набрання чинності цим Законом, поширюється на заклади охорони здоров’я таких регіонів, які створені на їх базі у процесі реорганізації;
лікарі-спеціалісти реорганізованих закладів охорони здоров’я пілотних регіонів, які працевлаштовуються на посади лікарів загальної практики — сімейної медицини, проходять відповідну спеціалізацію безоплатно та у першочерговому порядку. До видачі свідоцтва, що підтверджує проходження цієї спеціалізації, за такими лікарями зберігається кваліфікаційна категорія за попередньою спеціальністю.
3. У разі якщо внаслідок реорганізації закладів охорони здоров’я у пілотних регіонах працівники таких закладів переводяться за їх згодою на іншу нижчеоплачувану роботу в тому самому або іншому закладі, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до положень цього Закону або за бажанням таких працівників їх середній заробіток за попереднім місцем роботи зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше шести місяців з дня такого переведення.
4. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) У Бюджетному кодексі України ( 2456-17 ) (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 50-51, ст. 572):
підпункт «а» пункту 3 частини першої статті 89 після слів «фельдшерські пункти» доповнити словами «центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги»;
розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнити пунктами 12 та 13 такого змісту:
«12. На період реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» ( 3612-17 ):
1) Кабінет Міністрів України має право змінювати розмежування видатків на охорону здоров’я між місцевими бюджетами пілотних регіонів, встановлене статтями 89 та 90 цього Кодексу, та визначати особливості фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту;
2) визначити видатки загального фонду місцевих бюджетів пілотних регіонів на охорону здоров’я захищеними;
3) до видатків, що здійснюються з обласних бюджетів, бюджету міста Києва та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу (заклади охорони здоров’я пілотних регіонів, які забезпечують надання відповідно вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги).
13. До видатків, що здійснюються з районних бюджетів, бюджетів міст обласного значення, бюджету міста Києва та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на первинну медичну допомогу (центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги)»;
2) частину третю статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» ( 2289-17 ) (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 33, ст. 471, N 35-36, ст. 491; із змінами, внесеними Законом України від 11 січня 2011 року N 2900-VI) ( 2900-17 ) доповнити абзацом дванадцятим такого змісту:
«послуги з медичного обслуговування населення, що надаються за договором, укладеним відповідно до Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» ( 3612-17 ).
5. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом:
прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади нормативно-правових актів, що випливають із цього Закону.